Юрій Прокофʼєв: Нинішня влада вважає для себе небезпечним саме існування та будівництво партії “Сила і Честь” і фактично веде проти нас неоголошену війну

Під час інтерв’ю “Українській правді” від 13 січня 2022 року Ви, шановний Олексію Мячеславовичу, висловили своє негативне ставлення до одного з генералів (не називаючи при цьому його прізвища), який нібито сьогодні заявляє: “я за честь, за силу” (це Ваші слова). Ви сказали, що не знаєте, де був цей генерал у часи, коли “російська агентура керувала повністю нашою Службою безпеки України, Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ” (це теж Ваші слова). Приписали генералу слова, які він ніколи не говорив (“Я зараз сила, я зараз честь”) і закінчуєте свій пасаж: “Друзі, що ви робите?” – натякаючи, що виступи генерала не сприяють консолідації країни напередодні нової російської агресії (як саме нинішня влада консолідує країну, красномовно говорить епопея з політичним переслідуванням п’ятого президента!). А на слова журналіста про те, що йдеться, мабуть, про лідера партії “Сила і Честь” Ви, хитро посміхаючись (це зауважили інтерв’юери), сказали, що не знаєте такої партії.

Прикро, що високопосадовець веде себе, як пересічний функціонер провладної партії: будь-що не згадувати ні назви партії “Сила і Честь”, ні її лідера. Тоді назву його я: цей генерал – Ігор Смешко, якого президент В.Ющенко з порушенням Конституції і законів України відправив у відставку у званні генерал-полковника у віці 49 років (хоча граничний вік військової служби для генерала-полковника, доктора наук становив тоді 65 років). Який під час президентства В.Ющенка і В.Януковича зазнав жорстоких переслідувань, але не виїхав з країни, а відстояв у судах своє добре ім’я.

Прикро також, що секретар Ради національної безпеки і оборони нехтує історією створення системи національної безпеки і оборони в Україні (або вдає, що не знає цієї історії) і зневажає тих, хто присвятив себе цій справі (як інакше можна розцінити Ваші слова про неназваного генерала: “Виходить на засоби масової інформації і сидить такий собі поважний“). То я, як безпосередній учасник тих історичних подій, можу розказати таке. Для створення Міністерства оборони перший Президент України за ініціативою Левка Лук’яненка створив організаційну групу з 10 офіцерів, яку очолив нині забутий видатний генерал Костянтин Морозов і до якої я мав честь входити. Одним із перших у щойно створене Міністерство оборони на посаду відповідального секретаря наукової ради міністерства був призначений молодий доктор наук І.П.Смешко. На цій посаді він за кілька місяців зробив майже неможливе, розібравшись з усіма науковими роботами, які виконувались вітчизняними військовими інститутами, та оборонними замовленнями, які виконували підприємства ВПК на території України. На початку 1992року І.Смешко виграє конкурс, у якому брали участь 72 офіцери, і призначається першим військовим аташе України в США. Його діяльність у США, а згодом і в Швейцарії по створенню зовнішньої розвідки (разом з генералом О.Скіпальським, першим керівником ГУР МО, в подальшому – заступником голови СБУ) переоцінити неможливо. Тому і сьогодні Ігор Петрович має високий авторитет як в Україні, так і за кордоном.

Протягом півтора року, коли І.Смешко був головою СБУ, я працював заступником, першим заступником секретаря РНБО (під керівництвом таких видатних державників, як Є. К. Марчук, В. І. Радченко) і виконуючим обов’язки секретаря РНБО (з листопада 2004 по квітень 2005року – час першого Майдану). Тому можу засвідчити – Ігор Петрович був призначений на посаду голови СБУ як армійський офіцер в першу чергу для реформування СБУ, яка сама себе реформувати не могла. Один із етапів реформи він встиг завершити – відокремлення від СБУ і створення повноцінної зовнішньої розвідки. На більше не вистачило часу: спочатку – інцидент навколо острова Тузла, потім – Помаранчева революція і незабаром після неї – відставка. Кілька слів слід сказати про вже забуту на тлі сьогоднішньої тривалої війни першу спробу путінської Росії перевірити на міцність українську владу – про події навколо острова Тузла. Тоді за відсутності президента (який розпочав державний візит у країни Латинської Америки) секретар РНБО В.Радченко, голова СБУ І.Смешко, міністр оборони Є.Марчук (людина, яка зробила  величезний внесок у розбудову Держави і до останніх своїх днів відстоювала її інтереси на переговорах у Мінську, а проте не отримала належної шани навіть при похованні) створили штаб, який оперативно реагував на виклики з російського боку. Президент Кучма перервав державний візит і, повернувшись в Україну, цілком схвалив дії штабу.

Помаранчева революція. В першу чергу завдяки СБУ під керівництвом І.Смешка була розкрита фальсифікація на президентських виборах, виявлені та вилучені сервери, на яких робились підтасовки результатів, зупинені частини внутрішніх військ, які вже рушили на розгін Майдану (тобто, вдалося запобігли пролиттю крові). Крім того, було врятовано життя кандидата Ющенка і його соратників, коли практично в останні хвилини попереджено підрив автомобіля, начиненого вибухівкою, біля виборчого штабу “Нашої України”… Але це комусь не подобалось, І.Смешко був звільнений і протягом року відбулася зачистка професіоналів у всіх державних сферах.

Під час другого Майдану І.Смешко з групою генералів і офіцерів допомагали керівництву Майдану, в першу чергу інформацією та порадами. На тактичному рівні дещо враховувалось, а на стратегічному – ні. Після Майдану з цієї групи указом Президента була створена антикризова група на чолі з Є.Марчуком (проіснувала майже рік, жодна її пропозиція не була врахована)

З початком агресії Росії в Криму група за ініціативою І.Смешка запропонувала на посаду міністра оборони найдосвідченішого генерала, який командував найбільшою у світі танковою армією, округом, був другим після К.Морозова міністром оборони України і був готовий захищати Крим. Проте міністром оборони було призначено за політичною квотою людину, яка не мала досвіду керівництва військами і не мала здібностей до цієї посади (на жаль, призначення за політичною квотою стало у нас поганою традицією, особливо у воєнний час, що свідчить про недостатній рівень професіоналізму і патріотизму вищого керівництва держави).

Важливий висновок, який можна зробити на підставі інтерв’ю шановного секретаря РНБО: чиновник, займаючи високу державну посаду, демонструє суспільству, як саме потрібно ігнорувати партію, лідер якої на президентських виборах набрав понад 6% голосів (1,2 мільйона виборців підтримали його – а він не роздавав ані гречки, ані порожніх обіцянок і в політику увійшов за кілька місяців до виборів). Це партія, за яку на парламентських виборах проголосувало більш ніж пів мільйона виборців (3,82%). Партія, кількість прихильник якої неухильно зростає – від неї на місцевих виборах було обрано більше ніж 600 депутатів (незважаючи на фальсифікації, про які свідчать виграні партією суди, включаючи відмінені рішення касаційного суду по Черкасах). Це єдина ідеологічна партія, яка має чітку програму, структуру і міжнародне визнання. Переважна більшість соціологічних опитувань показує, що на наступних парламентських виборах (чергових або позачергових) партія “Сила і Честь” має подолати прохідний бар’єр і пройти до парламенту – за результатами опитувань вона посідає в рейтингах 4-5 місце, є першою серед партій, не представлених сьогодні у парламенті (випереджаючи при цьому деякі парламентські партії). Наша партія складається з досвідчених професіоналів (військових, вчених, медиків, юристів – тобто представників середнього класу) і патріотичної молоді. У наших лавах багато офіцерів з РНБО, МО, СБУ, МВД, які, до речі, не з книжок знають, що таке війна. Соціологічні опитування показали, що 76% партійців і прихильників партії готові захищати Батьківщину зі зброєю в руках – це найвищий показник серед усіх партій.

Все це може означати лише одне: нинішня влада вважає для себе небезпечним саме існування та будівництво партії “Сила і Честь” і фактично веде проти нас неоголошену війну – замовчування, чорний піар на всіх рівнях, адміністративний тиск і, як припущення, у подальшому – блокування на виборах (що для нас вже не вперше).