Долучитися до партії Підтримати фінансово

ІГОР СМЕШКО

​1955–1991 рр. Від переможця шкільних олімпіад до наймолодшого доктора технічних наук

Ігор Смешко народився 17 серпня 1955 року в місті Христинівка Черкаської області. Батько, Петро Іванович Смешко, працював помічником машиніста. Мама, Марія Миколаївна Щупаковська (Оліфіренко), з дитинства прищеплювала синові любов до історії, літератури, іноземних мов і всього, що пов’язане з військовою службою. У сім’ї був культ армії і військового обов’язку: обидва діди Ігоря Смешка воювали в Першій і Другій світових війнах. Дід по лінії батька, Іван Ілліч Смешко, загинув у 1941 році. Перший чоловік Марії Миколаївни, батько Інни, сестри Ігоря Смешка, капітан Борис Матвійович Щупаковський загинув у 1944 році під час звільнення міста Умань. Там його і було поховано в центрі міста, біля Вічного вогню.

(1968 рік, м. Христинівка, Черкаська обл.)

У шкільні роки Ігор Смешко неодноразово вигравав олімпіади з історії, фізики та математики. У 1972 році здобув середню освіту (в атестаті була одна четвірка, решта – п’ятірки) і вирішив присвятити себе військовій службі. Вступив в один із найелітніших навчальних закладів того часу – Київське вище зенітно-ракетне інженерне училище імені Кірова, спеціальність – військовий інженер із радіотехніки. Закінчив училище в 1977-му із золотою медаллю і відразу отримав призначення на майорську посаду – командиром ракетної батареї в групі радянських військ у Німеччині.

(1972 та 1976 роки, Київ)

Через два роки, ще старшим лейтенантом, вступив до ад’юнктури (аналог аспірантури в цивільних вишах) того ж зенітно-ракетного інженерного училища. У ті часи це було практично неможливо – разом із лейтенантом Смешком вступні іспити складали майори і підполковники. У 1982-му він успішно закінчив ад’юнктуру, захистив кандидатську дисертацію й у званні капітана був призначений на посаду полковника – старшим викладачем цього училища.

У 1988 році Ігор Смешко вступив до докторантури Військової академії Протиповітряної оборони в Києві. Закінчив навчання достроково. У 35 років захистив докторську дисертацію і став наймолодшим у Радянському Союзі доктором технічних наук із військової кібернетики. Має кілька десятків винаходів, частину з яких було реалізовано в серійному виробництві головок самонаведення систем протиповітряної і протиракетної оборони. Одного разу, викладацький склад довго обговорював грошовий переказ у 10 тис. руб. на поштове відділення Військової академії за серійне впровадження винаходу молодого доктора технічних наук на Волзькому машинобудівному заводі. Абсолютно немислима на ті часи сума, практично вартість машини «Волга».

(1992, 1993 роки)

Пізніше, у 2000-му і 2002-му, Ігор Смешко закінчив відповідно Національну академію оборони України (магістр державного військового управління) і Київський національний університет імені Шевченка (правознавство). Вільно спілкується п’ятьма мовами: українською, російською, англійською, німецькою та французькою.

1991–1995 рр. Перший військовий аташе незалежної України

Незалежність України Ігор Смешко зустрів на посаді керівника науково-дослідного центру Військової академії Протиповітряної оборони в місті Києві. Одним із перших склав присягу на вірність народу України і пішов ще наприкінці 1991 року служити в новостворене Міністерство оборони під керівництвом першого міністра оборони незалежної України Костянтина Морозова. Смешко став відповідальним секретарем Експертної наукової ради Міноборони. Саме міністерство налічувало тоді кілька десятків людей і розміщувалося в кількох кімнатах в одній з будівель колишнього ЦК КПУ на вулиці Банковій.

До переходу в підпорядкування новоствореного Міністерства трьох військових округів колишнього СРСР, Чорноморського флоту, 43 ракетної армії стратегічного призначення, 17 повітряної армії, які дислокувалися на території України, залишалися ще місяці. Смешко відстоював позицію щодо необхідності збереження в Україні тактичної ядерної зброї і збереження серійного виробництва на її території високоточного ракетного озброєння. Він також вважав, що і частина стратегічних ракетних комплексів, які були вироблені в Україні, після зняття з ракет ядерних бойових зарядів не варто знищувати. Але рішення приймало не військове, а політичне керівництво України. Воно уже зробило політичну заяву про без’ядерний статус України та знаходилось під тиском, як із боку США, так і Росії, а також – вимогами міжнародних договорів про роззброєння, підписаних колишнім СРСР.

У 1992 році він ввійшов до складу робочої групи по створенню стратегічної воєнної розвідки, якої в молодій незалежній Україні до того не було. Наприкінці літа він пройшов серйозний відбірковий конкурс та відповідну до підготовку і його направили на дипломатичну роботу у США. У 37 років полковник Ігор Смешко став першим в історії України військовим, військово-морським, військово-повітряним і з питань оборони аташе у Вашингтоні.

(1992 рік. Військовий аташе України в США Ігор Смешко і міністр оборони США Дік Чейні (віце-президент США у 2001–2009 рр.)

Посольство незалежної України у США в той час тільки створювалось. Не було навіть будівлі посольства у Вашингтоні. Для створення військової місії при ньому у Смешка спочатку не було ні бюджету, ні приміщень, ні штату, ні залишених йому попередником у посольстві будь-яких інструкцій, навіть аркуша паперу чи ручки. Невелика комірчина без вікон в орендованій квартирі, яку він ділив разом із кількома першими дипломатами МЗС, стала першим військовим представництвом незалежної України у США.

(1993 рік. Військовий аташе України в США Ігор Смешко і голова Об’єднаного комітету начальників штабів Збройних Сил США Колін Пауелл (державний секретар у 2001–2005 рр.)

Водночас практично відразу Смешко став головним каналом комунікацій вищого політичного керівництва України із тодішнім міністром оборони США Діком Чейні через директора розвідувального управління МО США Джеймса Клеппера.

На території України все ще перебував на бойовому чергуванні третій у світі ядерний арсенал, потенційно здатний знищити єдину супердержаву. Тому цей канал зв’язку, на прохання американської сторони, і мав бути через офіцера – ракетника, не пов’язаного своєю попередньою службою до 1991 року із радянськими спецслужбами.

(1993 рік. Військовий аташе України в США Ігор Смешко і директор Розвідувального управління Міноборони США Джеймс Клеппер (майбутній директор Національної розвідки США у 2000–2017 рр.)

Після акредитації українського військового аташе при Міноборони, Міністерстві Сухопутних військ, Міністерстві ВМФ і Міністерстві Військово-повітряних сил США, багато в чому завдяки дипломатичним зусиллям Ігоря Смешка вже в 1993 році міністр оборони України Костянтин Морозов і міністр оборони США Лес Еспін підписали Меморандум про взаєморозуміння та співробітництво з питань оборони та військових відносин між двома країнами. Це була перша міжнародна угода про військову співпрацю між Україною і США. Навіть європейські країни колишнього Варшавського договору, які зараз є повноправними членами в НАТО, залишилися тоді позаду в динаміці розвитку військового співробітництва між двома країнами.

(1993 рік, зустріч у Пентагоні Міністра оборони України Костянтина Морозова і Міністра оборони США Уїльяма Перрі, військовий аташе Ігор Смешко за столом переговорів)

(1994 рік, зустріч в Пентагоні Президента України Л. Кравчука і Міністра оборони США Уїльяма Перрі, українського Президента супроводжує військовий аташе Ігор Смешко)

(1994 рік, прийом у Білому Домі на честь президента України Леоніда Кучми, віце-президент США Ел Гор і військовий аташе України в США Ігор Смешко)

У 1995 році Смешко отримав перше генеральське звання: генерал-майора. Свідоцтвом дипломатичних заслуг генерала у розбудові україно-американських міждержавних відносин у воєнній сфері може слугувати непересічний лист заступника міністра оборони США Ештона Картера (міністр оборони США у 2015–2017 рр.) міністру оборони України Валерію Шмарову із проханням продовжити каденцію перебування Смешка у Вашінгтоні:

«…мій штаб і я зробили українсько-американські відносини в оборонній сфері пріоритетними у нашій діяльності. Вирішальний чинник нашого успіху базується передусім на одній людині, а саме – на Вашому військовому представнику у Вашингтоні, полковнику Ігорю Смешку. Професійна компетентність полковника Смешка, його дипломатична майстерність, а також надзвичайна відданість справі, розуміння важливості співпраці між нашими країнами, стали вирішальними факторами втілення програми наших контактів у життя. Ми на постійній основі звертаємося до полковника Смешка за його порадами, а також для вирішення проблем, коли вони виникають. Він є неоціненним засобом для вирішення проблем, тому що гарно знає обидві наші організації і ключових осіб, здатних вирішувати ці проблеми… Я сподіваюся, що з Вашою підтримкою полковник Смешко зможе і надалі залишатися у Вашингтоні, щоб продовжувати розширювати ті добрі відносини, які встановилися завдяки нашій важкій роботі. Ваш Ештон Картер» (В. Смєлов «Ігор Смешко. Незакінчене досьє генерала розвідки…», Київ, «Самміт – книга», 2012)

Рішення Києву було іншим. Молодому генералу було запропоновано очолити Комітет із питань розвідки при другому президенті України. На початку 1996 року він завершив свою каденцію у Вашингтоні і повернувся до Києва. Нове завдання – створити головний орган координування розвідслужб незалежної держави.

1995–2000 рр. Голова Комітету з питань розвідки, начальник Головного управління розвідки Міноборони, «справа Лазаренка» і слухання в Конгресі США

Улітку 1995 року Ігоря Смешка призначили головою Комітету з питань розвідки при президентові України. Завдання Комітету, який потрібно було створити – планування, контроль і координація діяльності розвідувальних органів СБУ, Міністерства оборони, Комітету з питань охорони державного кордону та кримінальної розвідки МВС. До того комітет існував лише формально, на папері: ні бюджету, ні людей, ні матеріально-технічного забезпечення, ні законодавчої бази. Довелося починати в умовах серйозного опору окремих відомств, насамперед СБУ, які категорично не хотіли втрачати своєї монополії і боялися об’єктивного контролю за їх розвідувальною діяльністю і направленістю їх оперативної роботи по цьому напряму.

(1995 рік)

За три роки роботи Комітет із питань розвідки на чолі зі Смешком не просто міцно став на ноги в організаційному, кадровому та матеріально-технічному плані, але зайняв важливе місце в системі об’єктивного інформування вищого керівництва держави. Крім того, комітет налагодив співробітництво з провідними західними спецслужбами, насамперед у боротьбі з міжнародною організованою злочинністю і корупцією у вищих ешелонах влади. Наприклад, через комітет Смешко активно залучив воєнну розвідку до співпраці із міжнародними партнерами у «справі Лазаренка». СБУ і МВС у цьому питанні західні правоохоронні органи не довіряли, оскільки небезпідставно вважали, що прем’єр-міністр Павло Лазаренко мав на той час серйозний вплив на ці українські відомства.

У 1997 року Ігор Смешко був призначений начальником Головного управління розвідки (ГУР) Міністерства оборони України. Поєднувати дві посади – голови Комітету з питань розвідки і ГУР – було практично непідйомною справою, тим паче що законодавче і матеріально – фінансове забезпечення воєнної розвідки в той момент було в жалюгідному стані, потрібно було заново відбудовувати структуру. Але Смешку невдовзі вдалося перетворити Головне розвідувальне управління Міноборони в повноцінний, незалежний і професійний орган зовнішньої розвідки України із альтернативною, часом, до СБУ стратегічною інформацією.

У квітні 1998 року Смешко став першим і єдиним на сьогодні представником силових структур України на спеціальних слуханнях у Конгресі США, куди його запросили разом із директором ФБР Луїсом Фрі. Тема слухань – виділяти чи ні США чергову фінансову допомогу Україні в розмірі $ 450 мільйонів на рік. Тоді було протистояння між президентом США демократом Біллом Клінтоном і Конгресом, який контролювали республіканці. Клінтон оголосив курс на стратегічне партнерство з Україною, республіканці опиралися: мовляв, яке стратегічне партнерство, якщо в Україні процвітає корупція та організована злочинність?

Слухання, точніше перехресні опитування, тривали приблизно п’ять годин. Главі української розвідки і директору ФБР вдалося довести, що між їхніми відомствами вже є професійне і взаємовигідне партнерство на державному рівні. Конгресмени переконалися, що вже встановлено співпрацю в питаннях боротьби з топ-корупціонерами і міжнародними організованими злочинними угрупованнями, за якими можуть бути і спецслужби третіх країн. І які потенційно можуть загрожувати корумпованості політичних систем обох країн. Інтереси України, завдяки Смешку, вдалося відстояти, урізання фінансової допомоги з боку США не відбулося. Комітет Конгресу США ухвалив тоді єдину за весь час позитивну резолюцію за ознаками успіхів у боротьбі з корупцією в Україні.

Головним управлінням розвідки Міноборони Ігор Смешко керував майже три роки: добився окремого бюджетного фінансування воєнної розвідки, підвищення грошового утримання особового складу, зробив першу чистку кадрів розвідки від приховано ворожого елементу, забезпечив підготовку і ухвалення закону «Про розвідувальні органи України». Цей закон нарешті зрівняв воєнну розвідку у правовому відношенні із розвідкою СБУ. Загалом за цей закон він боровся із 1995 року. Керівництво СБУ тих часів активно протидіяло прийняттю закону шляхом впливу на керівництво держави, включаючи Верховну Раду. Одна з причин – починав руйнуватися монопольний до того часу контроль СБУ над торгівлею зброєю і військовою технікою за кордон, який був причиною гучних міжнародних скандалів проти України. В Україні з’являвся паралельній СБУ, законодавчо визначений, додатковий канал інформування розвідувальною інформацією керівництва держави і по цьому напряму роботи.

2000–2003 рр. Убивство Гонгадзе, «плівки Мельниченка», скандал із «Кольчугами» і третя сторона в цих трагедіях

На початку вересня 2000-го Смешко був змушений подати у відставку з посади начальника Головного управління розвідки Міноборони України. Поки він із західними партнерами боровся з міжнародною організованою злочинністю, тогочасне керівництво СБУ зустрічалося і налагоджувало бізнес-схеми з окремими представниками міжнародного криміналітету, які були на той час об’єктами оперативного спостереження і розробки воєнною розвідкою.

Довіра до Смешка із боку президента також систематично руйнувалася керівництвом СБУ. Він практично втратив право особистої доповіді. У той же час і нове керівництво Російської Федерації посилало сигнали в Київ із бажаністю усунення з посади прозахідного керівника української воєнної розвідки (WikiLeaks: Reference ID06KYIV4597, Created 2006-12-20 15:30, Released 2011-08-30 01:44, Classification Origin CONFIDENTIAL, Embassy Kyiv).

Відставка залишалась єдиним кроком для Смешка, щоб привернути увагу президента на розбіжності у підході до боротьби із міжнародною організованою злочинністю і корупцією у владі між воєнною розвідкою і керівництвом СБУ. Але його відставка була прийнята навіть без зустрічі з ним президента України. Він отримав нове призначення – військового аташе України в Швейцарії, де почав створювати українське військове представництво в Берні та при міжнародних організаціях в Женеві.

(2001 рік, Швейцарія, військовий аташе України Ігор Смешко з дружиною)

За рік до цього, ще у 1999-му, Леонід Кучма ліквідував Комітет із питань розвідки при президентові України, який Смешко з такими зусиллями створював із нуля. Координація діяльності розвідувальних органів, їх взаємодія і перевірка рівня достовірності інформації для вищого керівництва держави, по якій невідворотно потрібно було приймати рішення, була таким чином зупинена.

Відсутність скоординованих дії розвідорганів негативно проявилась уже при розслідуванні вбивства журналіста Георгія Гонгадзе у вересні 2000 року. Тепер відомо, що за журналістом стежило не тільки МВС, але й СБУ. Звільнення керівника воєнної розвідки знімало останній стримуючий фактор для дій агентів третьої сторони в керівництві СБУ. Величезний апарат СБУ так і не став шукати ні замовника вбивства Гонгадзе, ні реального організатора прослуховування кабінету президента України. Декілька офіцерів із воєнної розвідки, діючи на свій страх і ризик, ще у перші дні трагедії вирахували, що Мельниченко діяв не самостійно. В нього були зв’язки в СБУ, які допомогли йому отримати з порушенням законодавства закордонний паспорт, по якому він і виїхав за кордон.

Під час військово-дипломатичної роботи Смешка у Швейцарії тодішнє керівництво СБУ намагалася знищити репутацію генерала. Було порушено кілька замовних кримінальних справ, які були спрямовані проти нього та його найближчого оточення. СБУ провела обшуки в його будинку, у родичів, навіть у кабінеті посольства і в його службовій квартирі у Швейцарії. У ЗМІ було розгорнуто інформаційну кампанію проти нього. Тиск був сильним, керівництво СБУ робило все, щоб дискредитувати Смешка, не тільки всередині України, а й на Заході. Але тиск на Україну був ще сильнішим. Почався новий міжнародний скандал: офіційний Київ обвинуватили в незаконних (в обхід санкцій ООН) постачаннях в Ірак станцій пасивної радіотехнічної розвідки «Кольчуга».

У 2002-му Смешка відкликали із Швейцарії до Києва. Він був призначений Головою Комітету з політики військово-технічного співробітництва та експортного контролю при президентові України та керівником української комісії для переговорів зі США щодо врегулювання «кольчужного» скандалу. Наступного дня Смешко вилетів до Вашингтона і Нью-Йорка, де зробив усе, щоб довести американській стороні: Україна не продавала «Кольчуг» Іраку. Він зустрівся там з впливовими політиками і колегами з розвідки, йому повірили, прислали в Україну американо-британську комісію. У підсумку комісія переконалася: Україна не продавала «Кольчуг», після чого наша держава, фактично, вийшла з міжнародної ізоляції. По суті, Смешко довів: «кольчужний скандал» – ще одна політична спецоперація проти України.

Того самого року Ігор Смешко був призначений першим заступником секретаря Ради національної оборони і безпеки України, посаду якого на той час обіймав генерал Євген Марчук. Саме тоді, 2002–2003 роки, в сфері національної безпеки і оборони було вперше визначено курс України на повноправне членство в НАТО.

2003–2005 рр. Керівництво Службою безпеки, запобігання крові на Помаранчевому Майдані, «отруєння» Ющенка

У вересні 2003 року Смешка призначили головою Служби безпеки України. Уперше главою СБУ було призначено не вихідця із цього відомства, а професіонала з воєнної розвідки. Смешко очолював відомство рік і чотири місяці. За цей час він ініціював і провів в Службі масштабні структурні реформи. Була проголошена програма декагебізації відомства, під чим він розумів, у першу чергу, позбавлення СБУ функцій «таємної політичної поліції».

Смешко відокремив розвідку СБУ і забезпечив створення на її основі нового органу – Служби зовнішньої розвідки України. Він зібрав із регіональних органів в один департамент увесь компонент військової контррозвідки СБУ та підготовив її передачу до складу Міністерства оборони України, що є практикою в усіх країнах НАТО. Ним готувалось відокремлення від СБУ підрозділів боротьби із організованою злочинністю і корупцією та економічної контррозвідки із їх включенням в новий окремий орган – Національне бюро розслідувань.

СБУ під керівництвом Смешка почала розслідування десятків найважливіших кримінальних справ. Однією з найрезонансніших стала справа про контрабанду з України у 2000–2001 роках у Китай та Іран стратегічних авіаційних крилатих ракет великої дальності Х-55, здатних нести ядерну бойову частину. Якби він цього не зробив, то нова політична провокація проти України зробила б «кольчужний скандал» на її тлі просто дитячим лементом. Як з’ясувалося, про факт цього таємного постачання знало кілька розвідслужб провідних країн світу. Маючи у такий спосіб можливість раптово оголосити цей факт та створити нову міжнародну кризу для України, як порушниці міжнародних зобов’язань щодо непоширення ракетних технологій у світі.

Ця контрабандна поставка вела до верхівки СБУ і відбулася у 2000–2001 роках, після ліквідації Комітету з питань розвідки та зміни керівництва воєнної розвідки. Фігурантами кримінальної справи стало багато високопоставлених співробітників розвідки і контррозвідки СБУ, зокрема було затримано і засуджено колишнього старшого офіцера Головного управління розвідки СБУ Євдокимова.

Восени 2004 року в Україні увійшла в активну фазу президентська кампанія, почався перший Майдан – «Помаранчева революція». СБУ на чолі зі Смешком діяла на випередження, не допустила реалізації в Україні цілої низки підготовлених провокацій, спрямованих на дискредитацію української держави. Серед таких провокацій було, наприклад, раптове зникнення в лютому 2004 року одного з кандидатів у президенти Росії, екс-спікера Держдуми і колишнього глави Радбезу РФ Івана Рибкіна.

Рибкін зник у Москві буквально за два дні до офіційного оголошення Центральною виборчою комісією РФ про його реєстрацію кандидатом у президенти Росії. Виявилося, його виманили в Київ та інкогніто поселили в заздалегідь орендованій квартирі. Згідно з матеріалами справи, квартиру зняли люди, пов’язані з оточенням тодішнього кандидата в президенти Віктора Ющенка і російського олігарха Бориса Березовського, який таємно фінансував його штаб. СБУ фактично запобігло убивству Рибкіна на території України. Метою вбивства була дискредитація керівництва України та посилення позицій опозиційного кандидата. Також Служба запобігла спробі підірвати штаб Ющенка на Подолі, за цим стояли ті самі керівники виборчого штабу Ющенка, що і за викраденням Рибкіна.

Найголовніше: Служба безпеки під керівництвом Смешка припиняла провокації, метою яких було пролиття крові на першому Майдані. Саме на виборах президента України 2004 року вперше так потужно було задіяно технології протиставлення один одному різних частин українського електорату і штучного нав’язування виборцям самоідентифікації на «своїх» і «чужих». Цією технологією активно користувалися й у штабі Ющенка, й у штабі Януковича.

Співробітники Смешка регулярно контактували з керівниками виборчих штабів обох кандидатів, давали зрозуміти: СБУ не виступає ні на чиєму боці, а є нейтральним, самостійним і позапартійним гравцем, завдання якого – гарантувати країні та її громадянам безпеку і свободу вибору.

У вирішальний момент, коли 28 листопада 2004 року озброєні внутрішні війська МВС за наказом зі штабу Януковича вирушили на Київ, Смешко мав розмову із міністром внутрішніх справ і попередив командувача внутрішніх військ, що військовій контррозвідці СБУ не потрібно навіть рішення суду для його затримання на 48 годин, якщо він не поверне війська в казарми. Крім того, СБУ вже мала інформацію, що дві танкові роти на військовому полігоні «Десна» були готові піти на Київ на прохання штабу опозиційного кандидата. Смешко запросив до себе лідерів опозиції – народних депутатів, які були причетні до цього, і попередив їх, що якщо танки прийдуть в Київ він не зупиниться, щоб затримати усіх організаторів. Попередження виявилося достатньо, щоб танкові роти не покинули меж полігону.

Щодо так званого отруєння Ющенка, то на думку Ігоря Смешка, більшість людей в оточенні Ющенка не вірила в можливість остаточної перемоги свого кандидата. Але ставки були дуже високі і вже зроблені, а тому багато хто з них був готовий на все – «хоч на ношах занести його у владу, аби занести». Саме для цього за участю Березовського і представників виборчого штабу Ющенка було розроблено три таємні сценарії дестабілізації України зсередини: перший – убивство Рибкіна; другий – підривання штабу Ющенка на Подолі перед другим туром голосування; третій – «отруєння» Ющенка.

На сьогодні факту отруєння Ющенка і наявності в його крові отруйних речовин юридично не встановлено. Окрім того, і потерпілий, і його оточення робили від самого початку все, щоб у матеріалах справи не було результатів аналізу його крові з незалежної клініки у Відні. Тільки після двох судових процесів в Австрії слідству СБУ вдалося ще до лютого 2005 року за допомогою австрійського міністерства юстиції одержати ці документи. На підставі яких і було зроблено перший комісійний висновок кращих медиків про відсутність факту отруєння.

Ще після першого туру виборів-2004 Смешко зібрав своїх заступників і сказав: «У нас із вами зараз є два варіанти. Перший – подати у відставку. Ми збережемо обличчя, врятуємо погони, але для країни це може закінчитися громадянською війною. Другий варіант – залишитися на місці, спробувати заблокувати будь-які спроби із двох протилежних таборів довести країну до кривавого конфлікту. Розуміючи водночас, що нас після виборів проклянуть і переможці, і переможені. Ми всі залишилися, хоча прекрасно розуміли: кінець президентських виборів – кінець нашої кар’єри, навіть більше – початок політичних переслідувань проти нас» (В. Смєлов «Ігор Смешко. Незакінчене досьє генерала розвідки…», Київ, «Самміт–книга», 2012 ).

Так і сталося.

2005–2019 рр. Від звільнення із держслужби до висунення своєї кандидатури на президентські вибори

4 лютого 2005 року президент Ющенко звільнив Смешка з посади голови СБУ. Звільнив із порушенням Конституції України та чинного законодавства про військову службу. Окрім того, він позбавив Смешка своїм указом дипломатичного рангу Надзвичайного і Повноважного посла, який той отримав за результатами його дипломатичних місій у США і Швейцарії. Дипломатичний ранг Смешко повернув собі через суд, із констатацією двох судових інстанцій, що Ющенко перевищив свої повноваження і порушив Конституцію України. Оскаржувати в суді протизаконне звільнення його з дійсної військової служби в 49 років він не став. Згідно із законом, граничний вік військової служби для генерала-полковника, доктора наук, становив тоді 65 років.

(2005 рік)

Паралельно було порушено 12 політично мотивованих кримінальних справ, до яких робились спроби «прив’язати» Смешка та його найближче оточення із воєнної розвідки. Нова влада не планувала об’єктивно розслідувати «отруєння» Ющенка, але хотіла знищити репутацію генерала і «знайти» винуватого в цій справі. Із п’яти років президентства Ющенка Смешко майже рік провів на допитах, які тривали з ранку до ночі.

Було допитано сотні людей, включно з родичами, друзями, однокласниками та одногрупниками Смешка з військового училища. Слідство нічого не знайшло, усі справи в подальшому було закрито за відсутністю факту злочину, але прес тривав упродовж п’яти років. Метою було не бажання встановити істину, а вижити з країни професіонала, який багато знав про справжні мотиви приходу до влади та зв’язки «помаранчевої» команди. «Я не поїхав, незважаючи на запрошення багатьох провідних західних вишів викладати їхнім студентам. Не поїхав тому, що знав: покину країну – репутації своєї не врятую», – підкреслює Смешко.

Найбільш знакові кримінальні справи, які СБУ порушила, поки нею керував Смешко, були невдовзі розвалені політичними призначенцями Ющенка. Зокрема, справу про паралельний сервер ЦВК під час підрахунку голосів, справу про сепаратистський з’їзд у Сєвєродонецьку у 2004 році. «Якби моєї команди в СБУ не зачистили, – згадує Смешко, – запевняю вас, у Януковича не було б шансу прийти до влади у 2010-му». На його думку, однією з головних проблем України є кадрова практика призначення на керівні посади в силових структурах не професіоналів, а лояльних до влади людей без профільної освіти та попереднього фахового досвіду. Практика, яку ввели в Україні саме з 2005 року.

(2011 рік)

За рік до початку другого Майдану Смешко переконував на міжнародних конференціях, що Янукович не втримається при владі, тому що намагається нав’язати Україні російську модель авторитарного, олігархічно-кланового управління. Він передбачав, що українці скоро знову повстануть, а Росія обов’язково скористається ситуацією і застосує силу.

Навесні 2014-го, із початком анексії Криму, Смешко не покидав спроб пояснити міжнародним партнерам, перш за все, у штаб-квартирі НАТО, що це не просто війна Росії проти України, а війна двох цивілізацій. І саме зараз Україна, стікаючи кров’ю, захищає собою усю Євроатлантичну цивілізацію. Він наполягав на реальній допомозі Заходу та переконував нове політичне керівництво України на необхідності залучити до оборони України провірених часом позапартійних професіоналів. Здатних відразу давати відсіч агресору, а не шукати причин для власної бездіяльності.

(2013 рік)

У жовтні 2014-го на особисте прохання президента Петра Порошенка Смешко став його радником. Упродовж трьох місяців Смешко переконував його відновити діяльність Комітету із питань розвідки при президентові, який він двічі уже створював і керував його роботою раніше. Порошенко відмовлявся від усіх запропонованих Смешком варіантів відновлення роботи Комітету, затвердження проекту положення про його роботу і персонального складу.

У лютому 2015-го Смешко написав рапорт про звільнення його з посади радника, не бачивши сенсу в подібній імітації роботи. Його було переведено в розряд позаштатного радника. Смешко знову намагався письмово інформувати президента про системні проблеми у забезпеченні оборони і безпеки України під час зовнішньої агресії проти неї. Не будучи жодного разу, із 2015 року, прийнятий президентом для доповіді та не отримавши жодної відповіді на його чисельні письмові пропозиції, Смешко врешті-решт добився звільнення від цього формального титулу. Увесь цей час, влада використовувала авторитет генерала на Заході для імітації свого «професіонального» складу.

На початку 2019 року Ігор Смешко висунув свою кандидатуру на пост президента України і став справжньою сенсацією виборчих перегонів. Соціологи давали йому лише 1–1,7% голосів, натомість за Ігоря Смешка проголосували в три рази більше виборців – понад 1 млн 140 тис. У підсумку він отримав 6,04% і посів шосте місце, витративши на передвиборчу кампанію лише 1 млн 800 тис. грн. Комітет виборців України визнав цей результат самим ефективним з точки зору витрачених коштів і фінального результату у вигляді підтримки громадян.

(2015 рік, Виступ І.Смешка разом із колишнім Командуючим Об’єднаними Силами НАТО генералом Веслі Кларком на конференції з питань європейської безпеки, Київ)

На сьогодні Ігор Смешко єдиний представник України в EASLG (Євроатлантичній Групі Лідерів з Питань Безпеки). До групи входять колишні лідери провідних західних держав, екс-голови силових відомств, політики і дипломати з репутацією світового рівня. Співголовами цієї Групи є колишній міністр оборони Великобританії Дес Браун, засновник Мюнхенської конференції з безпеки Вольфганг Ішингер, багаторічний голова Сенатського комітету США Сем Нанн та колишній міністр закордонних справ РФ Ігор Іванов.

Крім того, Смешко уже багато років очолює Всеукраїнську громадську організацію «Сила і Честь». Основа організації – справжні позапартійні професіонали, колишні військовослужбовці та співробітники всіх силових відомств, правоохоронних органів і спеціальних служб України, бойові офіцери, які пройшли АТО. В цю організацію входять також кращі фахівці України в таких галузях, як економіка, наука, освіта, культура, медицина.

«Я вірю в перемогу України, – підкреслює Ігор Смешко, – на чолі з новим президентом, сила якого буде не в додаткових повноваженнях, а в досвіді, професіоналізмі та політичній волі. З опорою на Конституцію та верховенство права, жорсткішого до можновладців та олігархів, він буде здатен провести незворотні демократичні зміни, гарантувати безпеку держави та гідний рівень життя людей.

У разі довіри народу, маю волю, досвід та професійну команду, щоб зупинити подальше падіння рівня життя громадян України, дати гідну відсіч агресії та досягти основних перемог для забезпечення розбудови основ демократії та відродження України, як незалежної та суверенної європейської держави».