МОБІЛІЗАЦІЯ та НЕКОМПЕТЕНТНІСТЬ

Недавня публікація в “Українській правді” під назвою “Хто і кого. Що відбувається із законом про мобілізацію” за авторством Романа Романюка та Романа Кравця нагадала мені відомий вислів: “…Вигадування власного велосипеда є першою ознакою некомпетентності винахідників…”

До 2005 року в Україні діяла ефективна ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНА СИСТЕМА МОБІЛІЗАЦІЇ. Вона пройшла перевірку часом і досвідом Другої світової війни, була органічно вмонтована у правове поле держави.

Військові комісаріати країни мали паперові особові справи на всіх військовозобов’язаних громадян країни, а також базу даних на них і на кілька мільйонів резервістів, які вже пройшли військову строкову службу і були звільнені у запас чи отримали певну військовий вишкіл у запасі та були поставлені на військовий облік. Резервісти були заздалегідь приписані до певних видів і родів військ чи навіть окремих військових частин, згідно з ДЕРЖАВНИМ ПЛАНОМ МОБІЛІЗАЦІЇ та ОБОРОНИ, затвердженим Кабінетом міністрів України, і було передбачено відповідне фінансування усіх заходів, прописаних у цьому ПЛАНІ.

Резервісти періодично проходили військові збори, додаткову та перепідготовку в інтересах певних кадрованих військових частин та видів і родів військ. Останній такий ПЛАН було затверджено у 2004 році. Його розробниками були Міноборони і СБУ, тому що військовослужбовці лише цих двох державних органів (а також прикордонники) мали ВІЙСЬКОВІ ЗВАННЯ. В інших силових органах – лише спеціальні звання.

Для прикладу, діючий генерал міліції, як військовозобов’язаний, за штатом воєнного часу міг стояти на обліку у військовому комісаріаті як сержант чи молодший офіцер – залежно від останньої його посади під час служби у Збройних Силах чи навчання на військовій кафедрі ВУЗу. Народні депутати, члени Уряди та інші державні службовці також усі перебували на військовому обліку у відповідних військових комісаріатах із відповідними військовими званнями у запасі.

Ця СИСТЕМА була зруйнована під час президентства В.Ющенка призначеними ним міністрами оборони та іншими чиновниками у сфері безпеки і оборони. У позаблоковій країні, у якої не було будь-яких союзників, було проголошено перехід до “професійної армії”. За нашої оборонної доктрини і за відсутності власних, заздалегідь підготовлених оперативно-стратегічних і тактичних резервів це означало майже запрошення агресору готуватися до нападу на Україну…

Одночасно по всій країні було звільнено з посад (з порушенням Конституції та законів України!) майже 30 тисяч професійних військовослужбовців та державних службовців у сфері безпеки і оборони. А вже потім В.Янукович завершив цю справу майже повним знищенням обороноздатності держави. Були остаточно ліквідовані чинна до того СИСТЕМА ВОЄННОЇ ЮСТИЦІЇ: військова прокуратура, органи військового дізнання та слідства, військові трибунали, а також СИСТЕМА ТИЛУ і СИСТЕМА МЕДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗСУ, як у мирний, так і у воєнний час…

Усе це і має наслідком те, що, як зазначено у згаданій публікації, “… негатив посилюється відсутністю професійного рекрутингу, коли люди могли б заповнити позиції в ЗСУ відповідно до власних компетенцій.

Крім того, немає конструктивної комунікації щодо навчання, підготовки, забезпечення і всього того, що дозволить не дивитись на мобілізацію як на квиток в один кінець.

Через відсутність інструментів мотивації закон міг бути тільки каральним.

Дійшло до відкритих порушень Конституції і прав людини, про які на свій страх і ризик публічно заявляє навіть призначений за цієї ж влади омбудсмен…”.

При створенні загальнодержавної системи мобілізації Україна має звертати увагу на мобілізаційні моделі таких країн як Швейцарія, Швеція, Фінляндія, Австрія, прибалтійські країни, які спрямовані на ефективну систему забезпечення стратегічного резерву на випадок війни. Наприклад, Швейцарія має найбільшу резервну армію в Європі. Професійна армія у Швейцарії налічує близько 50 тисяч військовослужбовців, проте за декілька днів країна може розгорнути її до півмільйона. В Ізраїлі, зокрема, після нападу бойовиків ХАМАС 7-го жовтня у рамках поточної мобілізації призвали тільки резервістів, тобто тих, хто вже відслужив, цивільні на війну потрапити не могли, навіть добровольцями. При цьому, резервісти повинні прибувати до своїх частин, вони завжди мають контакти своїх офіцерів і навіть у мирний час проходять навчання. Така логістика комунікацій у нас взагалі не передбачалася у планах.

Відкидаючи модні наразі популістські, але суто цивільні, а не професійні військові терміни – “рекрутинг” замість “призову по мобілізації”, “заповнення позицій в ЗСУ відповідно до власних компетенцій” замість “призначення на посади в ЗСУ відповідно до попередньої воєнної підготовки та попереднього досвіду військової служби” – увесь цей процес можна назвати простим словом НЕКОМПЕТЕНТНІСТЬ. Ціна якого для Народу України просто жахлива, а втрати – непоправні.

І як тут не згадати слова основоположника теорії британського консерватизму Едмунда Берка: “у державі діє безліч темних й прихованих сил, і ті з них, які, на перший погляд, не заслуговують уваги, можуть стати причиною майбутнього нещастя або, навпаки, добробуту. Наука управління, призначена для досягнення практичних цілей, вимагає від людини досвіду, для набуття якого не вистачає цілого життя. Тому потрібно з величезною обережністю підходити до роботи зі знищення суспільної будівлі, яка протягом століть відповідала своєму призначенню, і ще з більшою обережністю – до зведення нової, особливо якщо перед нами немає моделі, яка б вже довела свою корисність”.

https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/65aab0f16c573/

#армія #ЗСУ #Україна #ЗСУ #мобілізація

Читайте також цієї тематики:

Смешко: Ми за законами мирного часу хочемо воювати з агресором?