ДЕРЖАВНА ПІРАМІДА і ЗАКОНИ ДЕМОКРАТІЇ. Тези до Стратегії Відновлення України (частина 7.2)

“Ви ніколи не зміните стан речей, борючись із існуючою реальністю. Щоб щось змінити, побудуйте нову модель, яка зробить існуючу модель застарілою” (Річард Бакмінстер Фуллер (1895-1983 рр.))

“У 1991 році ми проголосили, що Україна стала демократичною державою. Ми раптом почали будувати нову державу. Знань нової системи не було, хоча ми були освіченими людьми… Але ці знання були зовсім протилежними до того, що нам потрібно було в новій Україні. Така ситуація зберігається і досі” (Президент України Леонід Кравчук (1934-2022рр.))

Ніхто не починає будівництво палацу без архітектора, будівельного проєкту та відповідних майстрів і матеріалів. Будівельники мають уявляти модель того, що будують, і знати  закони архітектури.

Із будівництвом такої надскладної  політичної, адміністративно-правової та економіко-соціальної системи, як ДЕМОКРАТІЯ, усе ще складніше. У цьому будівництві мають брати участь не тільки еліти країни –  політичні й фахові, але й усе суспільство. Еліти повинні знати, що і як будувати, та керувати процесом будівництва, а суспільство – брати в ньому активну участь і контролювати відповідність збудованої державної піраміди законам демократії.

Таким чином, формулювання законів її архітектури – моделі ДЕРЖАВНОЇ ПІРАМІДИ і ЗАКОНІВ ДЕМОКРАТІЇ – є важливою умовою як для її будівництва, так і для догляду за її станом та реставрації вже наявної конструкції.

Для країн, які починають таке будівництво, це можливість аналізувати помилки й мати орієнтир – кінцеву модель. Для країн “старих демократій” – це дороговказ для реставрації застарілих і заміни деградованих елементів конструкції.

Причина – еліти й суспільства не мають застиглих форм і постійно змінюються. Демократії ж завжди гинуть від неконтрольованої корупції та деградації еліт і суспільств, а також унаслідок зменшення середнього класу й зниження політичної культури виборців. Зовнішнім ворогом демократій є авторитарні режими світу.

Нагадаємо, що усі демократії Заходу народилися у Європі. Тільки на цьому континенті вони розвивалися тисячоліттями й сформували певні демократичні традиції. Але наразі мільйони мігрантів прибувають на Захід із країн, де немає демократичних традицій.

Для багатьох із них клановість і авторитаризм є більш зрозумілими й традиційними формами суспільних відносин. Неврахування цих факторів вже сприяє певній деградації демократії, навіть у США, ще донедавна – лідера демократичного Заходу. Нещодавній підпал пожежника під час заворушень школярів у Бордо – це виклик “старій демократії” Франції, колисці Європейського Просвітництва. Особливо вражають обличчя школярів, які зробили це, переважно з сімей мігрантів, які цинічно споглядали за стражданням Людини.

Усі демократично обрані уряди США занадто довго не помічали тектонічних змін у суспільствах і елітах країн світу після закінчення холодної війни. Ці зміни послабили демократії і зміцнили авторитарні режими цілої низки країн. Комуністичний авторитаризм зміцнився за рахунок переходу на капіталістичну модель економіки і відкриття для нього технологій і ринків Заходу.

Брак лідерства США призвів до втрати десятиліття на підготовку до можливої гарячої фази Третьої світової війни. Яка “непомітно” для Заходу була розвʼязана Росією в Україні ще у 2014 році, починаючи із анексії Криму. Але під цілком відкритим гаслом Кремля як “війни проти колективного Заходу”. З того часу і до сьогоднішнього дня війна у гарячій фазі ведеться лише проти України, але у інших гібридних формах – проти усього “колективного Заходу”.

Усе це відбулося, на жаль, незважаючи на завчасні попередження Заходу з боку України.

(https://www.lefigaro.fr/mon-figaro/2014/03/20/10001-20140320ARTFIG00304-general-smeshko-poutine-place-l-europe-au-bord-d-une-troisieme-guerre-mondiale.php)

(https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/61cc88f72e5f8/) (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/62151173a480b/) (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/67cb50126ccbd/) (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/6815eb243fcc4/)

Ігнорування цих попереджень призвело до руйнації системи міжнародного права, яка склалася після Другої світової війни. Статут ООН, Гельсінський заключний акт 1975 року, Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 року, Договір про нерозповсюдження ядерної зброї 1968 року і пов’язаний із ним Будапештський меморандум від 1994 року – перестали діяти як запобіжники Третьої світової війни. Яка вже давно тліє перед можливим переходом у повномасштабну гарячу фазу війни і потребує назви своїм правильним іменем, як агресія колективного авторитаризму проти розʼєднаних демократій світу.

Уряди й розвідки Заходу виявилися неготовими завчасно організувати колективну оборону ДЕМОКРАТІЙ в умовах зростання економічної та воєнної могутності АВТОРИТАРНИХ РЕЖИМІВ світу, які з 1991 року поступово й неухильно, використовуючи фінанси, технології та ринки збуту Заходу, нарощували свої сили й паралельно послаблювали демократії Заходу. (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/68b5ebc21a8c2/) (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/69bd656287687/)

Отже, що являють собою ДЕРЖАВНА ПІРАМІДА і ЗАКОНИ ДЕМОКРАТІЇ у сучасному світі? Знання цих моделей і законів потрібне, наприклад, Україні – для будівництва ДЕМОКРАТІЇ, а Заходу – для реставрації застарілих елементів конструкції та її адаптації до нових умов.

В основі такої ПІРАМІДИ: A – модель економіки країни; B – модель політичної системи країни; C – модель армії, силових структур і правоохоронних органів; D – модель регіонального устрою і місцевого самоврядування та O – модель суспільства країни. На вершині піраміди: P – модель еліт країни, до яких належать політичні та професійні (фахові) еліти.

Кути такої піраміди A і B з’єднані між собою через модель відносин власності та правової системи країни; B і C – через модель контролю над силовими структурами країни – армією, спецслужбами та правоохоронними органами; C і D – через модель захисту і збереження національних, культурних, релігійних та історичних цінностей і традицій країни; A і D – через модель управління у сфері науки, освіти, охорони здоров’я та екології; A і C – через модель управління військово-промисловим комплексом (ВПК), забезпечення сил оборони та озброєння армії; B і D – через модель адміністративного і правового контролю за місцевим самоврядуванням.

Бічним ребрам піраміди відповідають: AP – модель правового та організаційного забезпечення боротьби з корупцією; BP – модель правового забезпечення поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову, взаємного контролю та балансу її гілок; CP – модель правового захисту кадрових професіоналів в органах влади від протиправного політичного впливу; DP – модель правового захисту свободи слова та інформації в країні.

Усі елементи піраміди є взаємозалежними. Тільки разом вони формують цілісну систему з новою якістю, якої не має жоден із її елементів окремо. Тільки разом, обʼєднані у єдину СИСТЕМУ, вони і здатні забезпечити особисту свободу і гідність громадян країни, верховенство права, рівність громадян перед законом і захист права приватної власності. А також гарантувати зовнішню і внутрішню безпеку країни у цілому.

ДЕРЖАВНА ПІРАМІДА, побудована згідно із ЗАКОНАМИ ДЕМОКРАТІЇ, має правильну форму. Інші форми, відмінні від правильної, свідчать про відхилення від  законів демократії. Це сигнал, що демократія перероджується в автократію, а виконання нею цільових функцій погіршується.

Для протидії деструктивним процесам потрібен системний підхід до виконання законів демократії. Його правило полягає в тому, що спроба поліпшити окремий елемент системи без урахування його зв’язків з іншими елементами гарантовано погіршує якість системи в цілому.

Перед формулюванням  ЗАКОНІВ ДЕМОКРАТІЇ нагадаємо, хто брав участь у здобутті цих знань та їх науковому описі.

Аристотель (IV ст. до н. е.). У праці “ Політика“ проаналізував різні форми управління державою та визначив умови стійкості державного устрою, важливі й для сучасної демократії. Серед них – баланс інтересів різних суспільних груп, участь громадян у державних справах і недопущення панування однієї групи виключно у власних інтересах. Особливого значення він надавав середньому класу як головній стабілізуючій силі суспільства та опорі стійкого державного устрою.

Шарль Луї Монтеск’є (1689-1755). У праці “Про дух законів” (1748) системно обґрунтував принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову. Поєднання цих гілок влади в одних руках він розглядав як загрозу політичній свободі та шлях до свавілля і тиранії. Звідси – необхідність розмежування гілок влади, балансу між ними та взаємного контролю. Без цього запобігти перетворенню демократії у автократію і появі тиранії – буде неможливим.

Жан-Жак Руссо (1712-1778). У праці “Про суспільний договір” (1762) обґрунтував ідеї народного суверенітету і безпосередню участь громадян у прийнятті законів. Джерелом законної влади є народ, а закони мають виражати загальну волю, спрямовану на спільне благо, а не приватні інтереси окремих осіб або угруповань. Фактично – визнав взаємозв’язок якості суспільства і еліт із якістю законів і управління країною, які не можуть бути вищими за пануючу політичну культуру.

Джон Стюарт Мілль (1806-1873). У працях “Про свободу” (1859) і “Роздуми про представницьке правління” (1861) пов’язав успішність представницької демократії із захистом особистої свободи громадян, свободою думки та відкритою суспільною дискусією. Що підтверджувало висновок Аристотеля про важність існування в країні потужного середнього класу. Він встановив закономірність впливу рівня культури суспільства на якість державного управління. Згідно з цією закономірністю освічене населення і вільні та чесні ЗМІ є умовами, необхідними для успішного демократичного управління.

Роберт Даль (1915-2014). У праці “Поліархія: участь і опозиція” (1971) визначив інституційні гарантії, за якими можна оцінювати ступінь демократичності політичного устрою. Серед них – свобода слова, вільний доступ до інформації, свобода створення громадських організацій і участі у їхній діяльності, проведення чесних виборів з активною участю у них більшості громадян країни.

Сеймур Мартін Ліпсет (1922-2006). У праці “Політична людина” (1960) дослідив вплив економічного розвитку та соціальних умов на становлення і стійкість демократії. Обґрунтував, що розвинена економіка, зростання добробуту й освіти та зміцнення середнього класу створюють сприятливі умови для демократичного правління. Він встановив, що тільки розвинена і міцна економіка може сприяти появі демократії. А якість влади і стабільність демократичного управління залежать від рівня освіти і соціальної активності громадян країни.

Френсіс Фукуяма. У праці “Кінець історії і остання людина” (1992), провів аналіз сучасних форм демократії.

Будучи прихильником лібералізму, він, на наш погляд, зробив помилковий висновок про те, що ліберальна демократія є універсальною формою правління. Що протирічить фактам і досвіду Людства. Проте він акцентував увагу на важливій закономірності демократії – для її збереження важливим є наявність сильних інститутів влади. До речі, це те, що відстоюють, перш за все, не глобалісти і ліберали, а консерватори.

Спираючись на накопичені людством знання й досвід, спробуємо тепер сформулювати ЗАКОНИ ДЕМОКРАТІЇ у сучасному Світі.

ПЕРШИМ ЗАКОНОМ ДЕМОКРАТІЇ є закон необхідного рівня соціально-економічного розвитку і політичної культури суспільства для забезпечення функціонування інститутів влади при демократії.

Він полягає в тому, що необхідними, але недостатніми умовами для існування в країні успішної демократії є наявність критичної маси заможного середнього класу та належний рівень політичної культури як еліт країни, так і громадянського суспільства. Ці умови мають бути достатніми для забезпечення функціонування демократичних інститутів влади, контролю над ними з боку суспільства і адаптації алгоритмів державного управління відповідно до змін як внутрішнього, так і зовнішнього середовища навколо країни.

ДРУГИМ ЗАКОНОМ ДЕМОКРАТІЇ є закон конфігурації (розподілу, балансу і противаги) гілок влади за демократії.

Він полягає в тому, що справжня, а не формальна виборність, підзвітність і прозорість органів влади при демократії, а також рівність громадян перед законом можуть бути забезпечені лише за умови розмежування повноважень законодавчої, виконавчої та судової гілок влади та максимально можливої передачі більшості внутрішніх функцій держави на найнижчий рівень управління – органам місцевого самоврядування.

ТРЕТІМ ЗАКОНОМ ДЕМОКРАТІЇ є закон стабільності, сталості і фаховості органів державного управління за демократії.

Він полягає в тому, що необхідною, але недостатньою умовою для стабільності органів влади при демократії є наявність в країні принаймні двох партій чи блоків партій, ідеологічно відданих демократії. Які відрізняються лише світоглядом – консервативним чи ліберальним, але об’єднані відданістю демократії та дотриманням її принципів: виборності, підзвітності й відкритості влади перед суспільством. Кожна з цих партій повинна мати кадровий резерв і бути професійно спроможною як формувати уряд і керувати його роботою, так і контролювати його під час перебування у опозиції.

При цьому збереження сталості і фаховості органів державного управління повинно забезпечуватися, по-перше, законодавчо визначеною системою захисту кадрових професіоналів – носіїв інституційної пам’яті, сталості і фаховості органів державного управління – від протиправного політичного впливу тимчасово обраних чи політично призначених керівників, які можуть змінюватися після кожних виборів; по-друге – свободою слова та незалежністю ЗМІ від прихованого впливу на них влади чи олігархів.

Ці  ЗАКОНИ ДЕМОКРАТІЇ є системоутворювальними. Вони були сформульовані й опубліковані у 2018 році в газеті “День” у статті “Невивчені уроки Гетьманату та національна ідея України у сучасних умовах”. Вони пройшли національну реєстрацію і були захищені авторським правом N87693 від 11.04.2019 р. Їх можна доповнити ще схемоутворюючими законами, які є похідними від цих трьох і стосуються окремих моделей управління – елементів ДЕРЖАВНОЇ ПІРАМІДИ ДЕМОКРАТІЇ.

ЧЕТВЕРТИМ ЗАКОНОМ ДЕМОКРАТІЇ є закон балансу і контролю влади за демократії.

Він полягає в тому, що реалізація принципів демократії – верховенство права, виборності, відкритості й підзвітності влади суспільству, рівності громадян перед законом і захисту свободи слова – можлива лише за умови закріпленого Конституцією та законами поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову. Необхідною умовою є також наявність у країні четвертого, недержавного елемента контролю над владою – незалежних ЗМІ та професійних спілок, відданих принципам демократії.

Кожна з гілок влади повинна в межах визначених законом процедур контролювати одна одну. Парламентська опозиція здійснювати контроль над кадровою, фінансовою, адміністративною і організаційно-розпорядчою діяльністю уряду. Конституційний суд – за безумовним дотриманням урядом і парламентом норм Конституції, як норм прямої дії. Водночас усі гілки влади повинні перебувати під контролем суспільства, зокрема через незалежні ЗМІ та професійні спілки.

Спроби й дії уряду, спрямовані на протиправне підпорядкування законодавчої та судової гілок влади, ЗМІ й професійних спілок вузькопартійним або олігархічно-клановим інтересам, а також створення підконтрольних уряду неурядових організацій для монопольного впливу на свідомість суспільства мають розглядатися як загроза конституційним засадам демократії.

ПʼЯТИМ ЗАКОНОМ ДЕМОКРАТІЇ є закон якості влади за демократії.

Він полягає в тому, що якість органів влади за демократії залежить від якості політичних еліт, які обирає до влади виборець і не може бути вищою, ніж якість  політичної культури виборців. Умовою наявності незалежного виборця в країні є більшість середнього класу. Влада, яка зменшую його кількість є, по суті, – авторитарною. Відповідальність за розвиток політичної культури виборців несуть як чинна влада, парламентська опозиція так і ЗМІ та громадські організації країни.

Завдання останніх – неупереджено і об’єктивно інформувати суспільство про  закони демократії та надавати перевірені відомості про фахові та моральні якості кандидатів до владної політичної еліти.

До цієї еліти належать ті, кого обрано до влади чи призначено за політичними квотами. Вони стають політиками і отримують повноваження для прийняття стратегічних рішень в державі, яких кадрові професіонали у органах влади – не мають. Замовчування істотних фактів про кандидатів, упереджене висвітлення їхньої діяльності та реклама нефахових популістів під виглядом “активістів” чи “нових облич при владі” дезінформують виборців і сприяють депрофесіоналізації влади. По суті, це зрада демократії та сприяння олігархам у її перетворенні на приховану автократію. Відповідальність за свідому дезінформацію несуть, зокрема, корумповані журналісти, політологи, соціологи та громадські активісти, які беруть участь у таких діях.

ШОСТИМ ЗАКОНОМ ДЕМОКРАТІЇ є закон двопартійності і парламентської опозиції при демократії.

Він полягає в тому, що уряд – виконавча гілка влади, завжди матиме спокусу у протиправний спосіб продовжити термін перебування при владі політичної сили, яка його сформувала. Тому уряд повинен перебувати під постійним контролем законодавчої гілки влади, зокрема з боку політичної сили, яка перебуває в парламентській опозиції. Параметри, глибина і процедури такого контролю мають бути визначені законом, а сам принцип – закріплений у Конституції.

Будь-який, навіть демократично обраний уряд завжди матиме можливість непрозорого використання ресурсів країни – фінансово-матеріальних, адміністративно-кадрових, а також правоохоронних механізмів та засобів державного примусу. Спокуса використати ці ресурси для задоволення вузькопартійних, олігархічно-кланових чи приватних інтересів завжди існуватиме серед людей, які мають владу. Контролювати і обмежувати діяльність корумпованих політиків може лише парламентська опозиція. Допомагати їй у цьому мають позапартійні кадрові професіонали в органах влади, незалежні ЗМІ, професійні спілки і громадянське суспільство.

Для здійснення парламентського контролю потрібна наявність у складі парламенту двох партій, або блоків партій, ідеологічно відданих демократії. Обидві мають бути готовими фахово діяти як в уряді, так і в опозиції і мати для цього кадровий резерв та підготовлені програми дій. Відмінність між ними має полягати лише у світоглядному баченні світу. Одна – з позицій консерватизму, а інша – з позицій лібералізму.

СЬОМИМ ЗАКОНОМ ДЕМОКРАТІЇ є закон фаховості, стійкості і інституційної памʼяті органів державного управління за демократії.

Він полягає у тому, що фаховість, стійкість і інституційна памʼять органів державного управління при демократії, в умовах постійної зміни їхнього вищого політичного керівництва, залежить від професіоналізму їхніх позапартійних кадрових службовців. Саме вони є носіями цих якостей в органах державного управління, мають становити основу державного апарату, забезпечуючи збереження професійної етики і фахових традицій незалежно від вузькопартійної орієнтації їх тимчасових політичних керівників.

Пріоритетом їхньої діяльності мають бути забезпечення верховенства права і захист Конституції як Основного Закону країни та визначених законом національних, а не вузькопартійних інтересів. Вони повинні запобігати протиправним діям і протидіяти їм у межах своїх повноважень та за встановленими законом процедурами, зокрема, коли такі дії загрожують безпеці й обороні країни або порушують норми Конституції.

При цьому вони мають керуватися Конституцією і принципами демократії: служити всьому народові, а не лише тій його частині, яка віддала свої голоси на останніх виборах за нових політичних керівників органів державного управління.

Баланс законності має забезпечуватися за рахунок функціонування системи цивільного контролю над кадровими військовослужбовцями і службовцями у органах державного управління. Їм повинно законом заборонятися членство в політичних партіях і участь у  політичній діяльності. Водночас ця заборона має врівноважуватися законодавчою забороною звільняти кар’єрних службовців за політичними мотивами. Подібні дії, як і спроби протиправного вузькопартійного чи кланового впливу на професійну діяльність кадрових службовців мають розглядатися як порушення конституційних гарантій і принципів демократії та загроза державі.

Про використання цих законів для аналізу помилок у будівництві демократії в Україні, які були зроблені до наших днів, а також для адаптації і захисту “старих демократій” на Заході у сучасних умовах їх існування, ми поговоримо у продовженні…