Як Ігор Смешко боровся з кланом Деркачів за часів президентства Леоніда Кучми

Ігор Смешко — відомий український військовий, розвідник і політичний діяч, який увійшов в історію своєю принциповою боротьбою за інтереси України. Одним із найскладніших періодів його кар’єри була протидія впливовому клану Деркачів за часів президентства Леоніда Кучми.

Цей період, описаний у книзі Віктора Смєлова «Ігор Смешко. Незакінчене досьє генерала розвідки…», є яскравим прикладом відданості принципам, державним інтересам і боротьби проти корупційних схем у вищих ешелонах влади.

Клан Деркачів, очолюваний Андрієм Деркачем та його батьком Леонідом Деркачем, у другій половині 1990-х та на початку 2000-х років мав значний вплив у політичному та економічному житті України. Леонід Деркач, будучи керівником Служби безпеки України (СБУ), зумів створити навколо себе мережу лояльних осіб, які підтримували його бізнес-інтереси та політичні амбіції.

Володимир Горбулін, який був Секретарем РНБО України у 1994–1999 роках, тоді зазначав: «…Однією з великих помилок було призначення Леоніда Деркача замість Володимира Радченка на пост голови СБУ в травні 1998 року… Фактично з того моменту почалася певна деградація Служби [безпеки України]…».

Новопризначений Голова СБУ Л. В. Деркач одразу ж поставив собі за мету стати не просто “першою скрипкою” в “оркестрі” українських спецслужб, а сконцентрувати у своїх руках управління всіма тими сферами, у яких спецслужби традиційно виявляють свою активність (Віктора Смєлова «Ігор Смешко. Незакінчене досьє генерала розвідки…»).

Призначення Ігоря Смешка на ключові посади в секторі національної безпеки, і зокрема Головою Комітету з питань розвідки при Президентові України, було викликане прагненням президента Леоніда Кучми врівноважити вплив різних груп та кланів у владі. Смешко, відомий своєю принциповістю, професіоналізмом та безкомпромісним підходом, став тією фігурою, яка протистояла використанню спецслужб у приватних інтересах.

Однак активність воєнних розвідників під керівництвом І. Смешка у сфері ВТС не всіх, звісно, влаштовувала (“чим більше робилося, тим сильніше проявлялося роздратування з боку окремих представників СБУ й Міноборони”, — за визначенням В. П. Горбуліна). Маючи суттєву підтримку президента, Голова СБУ Леонід Деркач домігся виключення воєнної розвідки з процесів ухвалення рішень у цій сфері. У лютому 1999 року (Указ Президента України від 4 лютого 1999 року № 121/99) Урядова комісія з політики експортного контролю, до складу якої входив представник ГУР МО України, була ліквідована. Все це було зроблено “без шуму і пилу”, апаратними методами.

Сергій Туз, який у 1995–1997 роках був начальником оперативно-розшукового управління Держкомкордону України, а в 1997–1998 роках — начальником управління апарату Комітету з питань розвідки при Президентові України — заступником начальника ГУР МО України, зазначив: «…Не думаю, що у квітні 1998 року Президент [Леонід Кучма] втратив свою довіру до Ігоря Петровича [Смешка] й тому звільнив його з посади Голови Комітету [з питань розвідки]. В той же час, слід визнати, що бажаючих підірвати цю довіру серед близького оточення Президента завжди вистачало. Ігор Петрович — занадто яскрава та незалежна особистість із загостреним відчуттям честі й гідності. Йому заздрили. Його відверто побоювались навіть колеги-силовики. Він не прагнув і не входив до «найближчого кола» Президента… Однак в силу своєї незалежності й непідкупності, інформації, якою він володів, а також його зв’язків і авторитету за кордоном, він ставав незручним для багатьох…».

Одним із найважливіших кроків у боротьбі Смешка з кланом Деркачів стало викриття їхніх корупційних схем. У книзі Смєлова детально описано, як Ігор Смешко використовував свій досвід розвідника для збору доказів незаконної діяльності Деркачів. Ця боротьба не лише сприяла послабленню їхнього впливу, але й запобігла ряду масштабних корупційних операцій, які могли завдати значної шкоди національним інтересам України.

Усе це “вилилося” у відкритий конфлікт. Ситуація загострилася, коли Ігор Смешко виступив із критикою на адресу Деркачів та їхніх союзників у владі. Це призвело до відкритого конфлікту, який мав як політичні, так і особистісні аспекти. У книзі згадується, що клан Деркачів намагався дискредитувати Смешка через підконтрольні їм медіа та політичні ресурси. Проте завдяки своїй стійкості та підтримці професійного середовища Ігор Смешко зміг відстояти свою репутацію та продовжити боротьбу.

Попри значний спротив, діяльність Смешка мала позитивний вплив на систему державного управління. Вона сприяла не лише послабленню кланового впливу в СБУ, але й підвищенню прозорості у роботі спецслужб. Цей період став важливим етапом у становленні України як незалежної та правової держави.

Пізніше, Ігор Смешко, генерал-полковник і колишній голова Служби безпеки України, активно протидіяв інформаційним атакам, спрямованим на підрив національної безпеки України. Зокрема, у липні 2020 року він опублікував статтю у вланому блозі “Української правди”: «Так звані “плівки Деркача” і Національна безпека України», в якій наголосив на необхідності негайного розслідування джерел витоку інформації та можливих порушень державної таємниці. Смешко підкреслив, що такі дії завдають шкоди внутрішній і зовнішній безпеці України, а вигоду від цього отримує агресор, який веде неоголошену війну проти України.

Як показали подальші події та сьогодення, екснардеп Деркач, якого підозрюють у держзраді, бізнесмен та син голови СБУ часів президентства Кучми Леоніда Деркача, 57-річний Андрій Деркач втік до Москви та офіційно увійшов до складу верхньої палати парламенту РФ, став російським сенатором від Астраханської області та увійшов до комітету безпеки Ради федерації РФ.

Натиснути, щоб завантажити електронну версію книги Віктора Смєлова «Ігор Смешко. Незакінчене досьє генерала розвідки…» у вільному доступі з дозволу автора

Усі ці матеріали та факти наведено в електронній версії книги Віктора Смєлова «Ігор Смешко. Незакінчене досьє генерала розвідки…», яку можна знайти у вільному доступі та завантажити з дозволу автора за посиланням: https://sylaichest.org/wp-content/uploads/2019/06/dossier_ukr.pdf

#ЧитатиОнлайн #КнигаPDF #ІсторіяУкраїни