Смешко: Захід ніколи не мав стратегії щодо України. Ніхто не розумів, що Україна — це ключовий елемент просування євроатлантичної цивілізації на Схід

НЕ ПОЧУТЕ ВЧАСНО! Ігор СМЕШКО: Україна — це останній романтик Європи

Доповідь на Міжнародній конференції «Мілітаризація окупованого Криму як загроза міжнародній безпеці», організована Фондом «Майдан закордонних справ», Центром досліджень армії, конверсії і роззброєння, Інститутом стратегічних чорноморських досліджень за підтримки Фонду Конрада Аденауера та медіа-партнерів BlackSeaNews, Defence Express, Главком, Ділова Столиця, UKRLIFE TV. 14 березня 2016 року м.Київ.

Перш за все, хотів би зупинитися на стратегічних наслідках окупації та мілітаризації Криму. Якщо говорити коротко, головним наслідком цього є те, що цивілізований світ, принаймні його інтелектуальна частина, зрозуміла, що Захід не має стратегії щодо подальшого розвитку як євроатлантичної цивілізації. Водночас, Російська Федерація, навіть за умов браку ресурсів, має власну стратегію. І все це відбувається в той час, коли у глобальному світі посилюються інші цивілізації — китайська, арабська, індійська — які, безсумнівно, отримують величезну користь із поточних подій. На жаль, на стратегічному рівні це питання досі не усвідомлене в повній мірі.

Для того, щоб дати відповідь на питання — як вирішувати, лікувати, розуміти наслідки таких стратегічних змін — спершу потрібно зрозуміти, як це сталося. Як для лікування хвороби важливим є точний діагноз, так і тут. На мою думку, діагноз такий: у XXI столітті було грубо порушено міжнародне право. Звісно, в історії є аналогічні приклади — анексія Судетів у 1938 році, анексія Австрії, порушення міжнародних зобов’язань Франції та Англії щодо Польщі у 1939 році. Але зараз на календарі XXI століття. Як це могло статися? Як стало можливим, що Будапештський меморандум було знехтувано?

Україна мала третій у світі ядерний арсенал — 176 стратегічних міжконтинентальних балістичних ракет, зокрема 40 ракет «Сатана» з 10 ядерними боєголовками, від яких США досі не мають ефективного протиракетного захисту.

Мені доводилося обговорювати це питання з багатьма: ще ніхто в історії не зміцнив оборону Сполучених Штатів більше, ніж Україна, добровільно знявши з чергування цей величезний потенціал. За оцінками, вартість системи ПРО США для протидії такому ракетному залпу становить близько 160 мільярдів доларів. В обмін на це ми отримали Будапештський меморандум, у якому п’ять ядерних держав гарантували Україні територіальну цілісність, недоторканність і неприпустимість військового та економічного тиску.

Всі розмови про те, що Будапештський меморандум — це лише папірець, не витримують жодної критики з точки зору міжнародного права. У той час я працював у Вашингтоні (1992-1996) і був у центрі всіх переговорів. Як військовий аташе мені доводилося бути присутнім на зустрічах у Білому домі між нашими високопосадовцями і урядом США. Можу вас запевнити, що ніхто тоді не вважав цей документ лише аркушем паперу. Крім того, після підписання меморандуму представники провідних ядерних держав у ООН поставили свої підписи, щоб Генеральна Асамблея ООН визнала цей документ офіційним. Серед підписів є і підпис нинішнього міністра закордонних справ Росії С. Лаврова.

Що ж сталося?

З приходом до влади президента Путіна Росія відновила авторитарну форму правління, а спецслужби взяли повний контроль над державними механізмами. Спочатку Путін активно намагався налагодити відносини з ЄС і НАТО. Згадайте його виступ на Римському саміті, коли було створено комісію НАТО-РФ, яка перевершила тодішні відносини України з НАТО. Путін малював у яскравих фарбах майбутнє співпраці з НАТО. Але двері залишалися зачиненими. Особливо його обурило прийняття до НАТО країн Балтії без консультацій з Москвою, що викликало у нього фатальну образу на лідерів США та Великої Британії.

Згодом відбулося кілька ключових подій, зокрема Перший Майдан в Україні, який серйозно налякав Путіна і керівництво РФ. У квітні 2014 року я дав інтерв’ю The Christian Science Monitor, де зазначив, що це не війна між Україною і Росією — це війна між двома цивілізаціями. Це війна проти Євроатлантичної цивілізації, яка, навіть не маючи стратегічного плану розвитку, поступово прийшла на територію України. Наше громадянське суспільство навчилося зупиняти диктатуру, хоча ще не навчилося будувати демократію — це завдання для еліт, які відстають від суспільства на 15-20 років.

Це формування зрілого громадянського суспільства в Україні дуже налякало Путіна, адже до кордонів Росії підходила інша ментальність і можливість побудови дійсно демократичної держави за євроатлантичними зразками.

На Бухарестському саміті 2008 року Путін заявив: «А що таке Україна? Вона не може бути повноцінною державою». Захід проігнорував ці слова, що призвело до війни в Грузії, а потім — в Україні.

Що ж таке Західний світ?

Так, це потужна економічна і військова машина. Але з точки зору прийняття рішень і системного бачення Захід слабкий. Саме ця слабкість спонукала Путіна реалізовувати свою стратегію — досягнення величі Росії будь-якою ціною. Повернення «своїх» територій і встановлення повного контролю над ними стали головною метою. Натомість Захід ніколи не мав стратегії щодо України. Ніхто не розумів, що Україна — це ключовий елемент просування євроатлантичної цивілізації на Схід. Лише Збігнєв Бжезинський говорив, що успіх України — це єдиний шанс для того, щоб Росія в майбутньому стала частиною євроатлантичного простору.

Наша проблема полягає в політичних елітах.

Українське громадянське суспільство чудове, і Другий Майдан це довів. Але ми не маємо справжніх політичних еліт, які вміють будувати демократію після перемоги громадянського суспільства. Один із прикладів — Майдан 2004 року. Світ аплодував Україні, але що відбулося після? Політичні еліти виправдовували свої дії «революційною доцільністю». Було звільнено 40 тисяч державних службовців, які не мали партійного членства і підтримували мирний Майдан. Крім того, було запроваджено політичні призначення у силові структури. Захід мав би давати рекомендації уряду Ющенка, але залишав нас сам-на-сам із Росією.

Україна — це останній романтик Європи. З 1991 року ми щиро вважали, що віддача ядерного арсеналу і партнерство із Заходом забезпечать нам швидку допомогу у впровадженні реформ.

Підсумовуючи, хочу сказати:

Стратегічні наслідки окупації Криму Росією не до кінця усвідомлені. Знову створено «непотоплюваний авіаносець» — Крим став новим джерелом воєнної загрози. Чорне та Середземне моря перебувають під загрозою можливої атаки з боку Росії. Особливо небезпечним є становище Туреччини. Захід має різну систему прийняття.

Джерело: https://mfaua.org/content/files/or/5j/or5ja5krp36stgivnxjj5qig5g47js7d.pdf

Захід організовано Фондом «Майдан закордонних справ», Центром досліджень армії, конверсії і роззброєння, Інститутом стратегічних чорноморських досліджень

#Україна #Крим #Агресія