Олег Бєлоколос: У розмові Байдена і Путіна про Україну кожен залишився при своїй думці

Безпосередньо напередодні американсько-російського саміту в Женеві в медіа не бракувало самих різних прогнозів. Головною темою чисельних публікацій була саме оцінка мотивації президента США Байдена, який ініціював цю зустріч на найвищому рівні і запропоновував провести її вже цього літа в третій країні.Необхідно визнати, що зовнішньополітичній команді нового господаря Білого дому знадобилося практично півроку, щоб сформулювати пропозиції для обговорення з Кремлем. Вірогідно, складність цього процесу обумовлювала наявність непростих багатосторонніх тем, зокрема, ядерної програми Ірану, ракетно-ядерних амбіцій КНДР, виведення американських військ з Афганістану.

Можна припустити, що адміністрація Байдена, як і будь-яка інша американська адміністрація, також хотіла б знизити градус двосторонньої конфронтації і спробувати налагодити хоч якийсь конструктивний діалог з Росією. Правда, згодом всі ці добрі наміри офіційного Вашингтона, як правило, розбиваються об якусь провокацію Москви і в деяких випадках закінчується черговим скандалом із висилкою шпигунів під дипломатичним прикриттям.

Проте, очевидним було бажання цієї адміністрації досягти домовленостей про встановлення з Росією певних “правил гри” на міжнародній арені. Водночас, важко позбутися враження, що в американському зовнішньополітичному курсі наразі виникає певний дисонанс: Білий дім хотів би мати з Кремлем передбачувані відносини і, мабуть, готовий сам запропонувати їх в якості якогось авансу, а Москва ще не так давно явно побоювалася малопередбачуваного Трампа і сьогодні не криючись зітхає з полегшенням та сподівається на вигідну для себе оборудку з широкого кола питань.

При цьому, аналіз наявної інформації дав підстави вважати, що в ході зустрічі в Женеві російська сторона зробила акценти на таких питаннях:

– Укласти новий або продовжити діючий Договір між Сполученими Штатами Америки та Російською Федерацією про заходи щодо подальшого скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь, також відомий як Договір СНО-III, звичайно ж на вигідних для себе умовах (США і РФ домовилися продовжити термін дії цього договору до 4 лютого 2026 року). В процесі цих переговорів Росія хотіла б неодмінно спробувати якимось чином зупинити або як мінімум істотно загальмувати розробку нових видів американських озброєнь – все це сьогодні в Москві голосно називають “запуском двостороннього стратегічного діалогу”.

– Встановити мораторій на розгортання в Європі раніше заборонених Договором РСМД ракет середньої і меншої дальності. Тобто, по суті отримати гарантії нерозміщення американських ракет наземного базування поблизу російських кордонів і хоча б так спробувати трохи знизити вразливість своїх життєво важливих центрів.

– Під приводом “врегулювання регіональних конфліктів” у Кремлі не залишали ідею озвучити Білому дому свої так звані “червоні лінії”, тобто змусити Сполучені Штати “відмовитися від ведення діалогу виключно з позиції претензії на гегемонію в світових справах” і тим самим де-факто отримати карт-бланш на свободу рук для дій в тих регіонах, які в Росії досі називають “колишніми радянськими республіками”.

– Запропонувати якусь співпрацю з безпеки у кіберсфері. Також передбачалося втягнути США в обмін думками щодо протидії змінам клімату і діалог щодо боротьби з пандемією коронавірусу. У Москві також явно хотіли домовитися про взаємне зняття обмежень з роботи дипломатичних місій та про обмін ув’язненими.

– Ну і нарешті, Білому дому хотіли вказати на неприпустимість “втручання у внутрішні справи Росії”, що означало припинення критики Сполучених Штатів щодо дотримання прав людини, свободи ЗМІ, релігії тощо, тобто беззастережно виконувати те, що сьогоднішня РФ зобов’язалася робити ще будучи СРСР, схваливши Загальну Декларацію прав людини 1948 року.

Напередодні ж зустрічі в Женеві до політичного тиску на адміністрацію Байдена з метою просування російського міжнародного порядку активно підключилися різноманітні лобісти. А безпосередньо перед самітом група демократів-прогресистів з Конгресу США прямо закликала американського президента взаємодіяти з Путіним з цілої низки питань, в яких США і Росія можуть працювати разом, щоби знизити напругу у спірних областях і координувати зусилля в сферах, що мають глобальне значення.

Проте, пропозиція Кремля про мораторій на розгортання в Європі ракет середньої і меншої дальності була вельми критично оцінена ще напередодні американсько-російської зустрічі в Женеві, а саме – на недавньому саміті НАТО в Брюсселі. Зокрема, в пункті 46 заключного комюніке Альянсу дану російську пропозицію було охарактеризовано, як таку, що суперечить її ж власним односторонніх діям по нарощуванню озброєнь на європейському континенті, і однозначно названо неприйнятною.

Досягнуті домовленості в Женеві наразі виглядають більш ніж скромними, а формулювання прес-повідомлень – вельми обтічними. Характерною ознакою відсутності суттєвих результатів є проведення президентами США та РФ окремих зустрічей з пресою. Мабуть, практично єдиним, про що вдалося предметно домовитися – це про початок вже у найближчому майбутньому діалогу по стратегічній стабільності, щодо якої було прийнято єдину і окрему Спільну заяву.

Судячи з наявної інформації, тон розмови про Україну був дуже далекий від конструктивного – кожен залишився при своїй думці. Проте, російський президент не упустив можливості прочитати світу лекцію про своє бачення сумнозвісних Мінських угод і проблематику міжнародного морського права.

Очевидно, Києву тепер слід діяти особливо розважливо і враховувати швидкі зміни у світовому порядку.

Як далі розвиватимуться американсько-російські відносини, передбачити доволі важко. Досить імовірно, що діалог щодо стратегічної стабільності дійсно почнеться, хоча й тут позиції сторін наразі істотно відрізняються. Не можна виключити і того, що Кремль влаштує чергову провокацію і події підуть по вже звичному сценарію взаємних звинувачень і репресалій. Тим більше, що анти-американізм давно став невід’ємною частиною російської політичної культури.

Водночас, й у серйозних вашингтонських політичних і експертних колах сьогодні дуже багато хто перестав вважати путінську Росію дійсно надійним контрагентом, а американський військовий і розвідувальний істеблішмент вже явно готується до тривалої конфронтації.

Олег Бєлоколос, експерт-міжнародник, голова правління неурядової організації «Майдан закордонних справ», член Політради партії “Сила і Честь”

Джерело: Gazeta.ua