Долучитися до партії Підтримати фінансово
03.10.2022

Олег Бєлоколос про кремлівські маніакальні ідеї реваншу на фоні «вставання з колін»

thumb

«Захід є Захід, а Схід є Схід, і їм не зійтися вдвох,
Допоки Землю і Небеса на Суд не покличе Бог;
Та Сходу і Заходу вже нема, границь нема поготів,
Як сильні стають лицем у лице, хоч вони із різних світів!».
Редьярд Кіплінг «Балада про Схід і Захід» (1889)

Ці, мабуть, найвідоміші рядки визначного англійського письменника, лауреата Нобелівської премії в галузі літератури й автора популярної «Книги джунглів» і сьогодні продовжують тлумачити по-різному. Дехто бачить в них беззаперечний доказ прихильності Кіплінга ідеям британського імперіалізму й прогноз щодо неможливості сталого примирення Сходу й Заходу. А дехто навпаки вважає, що вони означають те, що немає Заходу без Сходу, а Сходу без Заходу. Адже світ різнобарвний і багатоликий, і завдання людини – поважати це розмаїття.
Утім, залишається лише гадати, що написав би Редьярд Кіплінг про російську агресію проти нашої країни. І про те, як саме на українській землі зійшлися Захід і Схід. Адже на самому початку Першої світової війни, влітку 1914 року, він написав чудовий патріотичний вірш «За все, що ми маємо, і ким ми є» (For All We Have And Are. – Gazeta.ua), у якому закликав протистояти навалі гунів (в роки Першої світової війни британська пропаганда називала німецьку армію гунами ХХ ст. – Gazeta.ua). У тій самій, першій по-справжньому глобальній і кривавій війні, загинув і його єдиний син.

Отруєна земля і тяжке горе

У лютому цьогоріч ми всі побачили, як мальовничі й затишні містечка Київщини раптом накрила дика хвиля звірячої злоби зі Сходу. Потім миттєво розлилася Україною там, де її не змогли зупинити наші воїни. І там, де встигла розлитися, на довгі часи залишиться отруєна земля і поселиться тяжке горе.

Чому ж у наші дні ми разом з усім цивілізованим світом маємо протистояти дикій навалі східних варварів, яка просякнута людиноненависницькою ідеологією сучасного московського зразку?

«Чому Росія знову вийшла на шлях, що веде в напрямку небезпечного міждержавного протистояння?»

Чому саме Росія відкинула міжнародний порядок, що базувався на широкому консенсусі, встановленому після Другої світової війни? Знову вийшла на шлях, що веде в напрямку небезпечного міждержавного протистояння?

Спробуємо розібратися, поглянувши задля цього ненадовго в історію, хоча й не таку далеку.

Знахабнілий загарбник

Як відомо, іракський диктатор Саддам Хусейн, який під час війни з Іраном масово нищів своїх співвітчизників та іранських військових за допомогою хімічної зброї, наприкінці 1980-х мав мільйонну армію зі значним бойовим досвідом, оснащену потужною зброєю. 2 серпня 1990 року він під надуманим приводом наказав вступити в сусідній Кувейт і окупувати беззахисну країну. Світ був шокований. ООН прийняла грізну резолюцію, що засуджувала Ірак і вимагала вивести війська. Однак Саддам і у вус не дув.

«Сьогодні дехто у світі переконує міжнародну спільноту в необхідності «зберегти лице» хазяїну Кремля»

Ніхто у світі не знав, як реагувати. Лише згодом Сполучені Штати ухвалили рішення дати збройну відсіч знахабнілому загарбнику. У Вашингтоні зрозуміли, що залишивши такий прецедент без відповіді, вони фактично можуть стати відповідальними за розвал системи міжнародної безпеки. Натомість у Москві вважали за краще «не заганяти Саддама в кут». А спеціальний посланник Кремля Євгеній Примаков прямо вимагав дати можливість йому «зберегти лице». Приблизно так, як сьогодні дехто у світі переконує міжнародну спільноту в необхідності «зберегти лице» хазяїну Кремля, який щодня віддає накази нищити українські міста й села. А нещодавно послав сотні тисяч росіян умирати в загарбницькій війні.

«Генерали в Москві з неприхованим роздратуванням і заздрістю спостерігали, як легко американці знищують радянську техніку»

На нещастя для диктатора Іраку, США не прислухалися до порад умиротворителів агресора. На чолі міжнародної коаліції з 30 країн невдовзі завдали нищівної поразки іракській армії. Генерали ж у Москві з неприхованим роздратуванням і заздрістю спостерігали, як легко американці знищують радянську техніку на озброєнні Іраку. Саме тоді в російському істеблішменті виникли перші паростки реваншу за начебто поразку у «холодній війні».

«Знайшли близько 700 тонн бойових отруйних речовин – зарину, іприту»

Згодом виникла епопея з міжнародною командою інспекторів, які шукали в Іраку зброю масового знищення та ракети. І, до речі, знайшли близько 700 тонн бойових отруйних речовин – зарину, іприту, VX. Однак через деякий час Саддам осмілів і почав створювати інспекторам постійні перешкоди. Зрештою це набридло США, які до того ж вважали, що Саддам має зв’язки з Аль-Каїдою. Розпочали операцію задля повалення режиму. Диктатора знайшли в норі й після суду стратили у грудні 2006 року.

«Де ж саме була схована ця зброя? Чи не вивезли її в Росію?»

У світі було й зараз є ще доволі багато спекуляцій навколо урану і ядерної програми саддамівського Іраку. Однак постає цілком логічне питання: якщо цей жорстокий деспот справді позбувся ядерної зброї, як стверджує дехто, навіщо тоді він чинив опір міжнародним інспекціям? Де ж саме була схована ця зброя? Чи не вивезли її в Росію, яка відверто опонувала США в тій справі й невдовзі, відчуваючи надуману образу, швидко й уже остаточно перевела свій зовнішньополітичний курс на звичні рейки жорсткого антиамериканізму?

А тепер уявіть, що окрім людожерського путінського режиму, карикатурного й водночас небезпечного диктатора з Північної Кореї, у світі сьогодні був би ще один маніяк з ядерною зброєю і ракетами, що долітали б, наприклад, до Риму, Праги чи нашого Києва. І, увага, логічне питання: невже хтось сумнівається, що він неодмінно став би найближчим союзником Москви і ще одним ворогом України?

«Є популярне в деяких колах твердження про те, що Ірак не мав ядерної зброї»

Тож усе ще популярне в деяких колах твердження про те, що Ірак не мав ядерної зброї, бо її там просто не знайшли в певний проміжок часу – узагалі не витримує жодної критики. Адже суперечить звичайному здоровому глузду. Це, наприклад, все одно, що спростовувати грабунок нацистами мистецьких цінностей в окупованій Європі в часи Другої світової війни лише на тій підставі, що дещо з награбованого все ще залишається не знайденим. Ба більше, що про системні спроби Саддама Хусейна отримати зброю масового знищення, зокрема і ядерну, і засоби її доправлення написані гори ґрунтовних досліджень і навіть зняті деякі кінофільми.

Маніакальні ідеї реваншу

Повернемося до Росії, де колапс СРСР ще 2005 року назвали «трагедією». А згодом на тлі зростання світових цін на нафту й газ, не надто приховуючи, почали плекати маніакальні ідеї реваншу будь-якою ціною. Саме в другій половині «нульових» у Кремлі взяли курс на відновлення імперії, що займала б «одну шосту суходолу Землі». А в грудні 2006-го автор цієї статті під час перебування на переговорах у Москві вперше почув від нинішнього посла РФ у США Антонова сьогодні вже загально відому реваншистську фразу про «вставання з колін».

«Поступово чекісти стали панівною верствою Росії»

У Росії вже фактично побудована нова форма держави – архаїко-станова деспотія східного типу. Точно як у вислові відомого російського історика Андрія Зубова: «Поступово чекісти стали панівною верствою Росії». Решта – горезвісний «глибинний народ».

«Вставання з колін»

Не секрет, що розпад СРСР став майже особистою трагедією не тільки для кремлівської верхівки. А й для мільйонів звичайних росіян, які звинувачують у цьому краху насамперед українців, які вважалися найлояльнішими нарівні з білорусами. Саме тому росіяни вперто згадують 10-річчя, 20-річчя, 30-річчя цієї дати й продовжують нескінченно мусувати чутки й переказувати теорії змови, нібито пов’язаних із загибеллю радянської імперії. Саме тому з таким всенародним ентузіазмом зустріли горезвісне «вставання з колін» у середині 2000-х.

«Тренди на вихваляння міфів про Радянський Союз популярні сьогодні в сучасній Росії»

Саме тому так зовсім небагато росіян 2014 року виступили проти анексії та окупації Криму й війни на сході колись братської для них України. Саме тому тренди на вихваляння міфів про Радянський Союз так популярні сьогодні в сучасній Росії.

Що ж до сьогоднішньої РФ, то я б надав слово відомому російському політологу, який нещодавно втік у Чехію. Який з безжальною відвертістю препарував сучасний режим: «Росія знайшла свою національну ідею, і це Путін», «він спромігся сформулювати для Росії щось подібне національній ідентичності, яка у своєму жахливому вигляді вилупилася цією війною», «Путін не може не піти далі, його мета – не Україна, його мета весь світ і максимальне знищення глобальних структур».

«Очевидною помилкою було приймати в ООН геть усіх без розбору й на постійних засадах»

Згадаємо тепер, як після завершення Другої світової війни держави-переможці задля уникнення чергової глобальної війни спробували утворити універсальну міжнародну організацію. Основною метою якої став би захист міжнародної безпеки й миру. Проте згодом очевидною помилкою було приймати в ООН геть усіх без розбору й на постійних засадах – без справді серйозного періодичного моніторингу виконання її основоположних документів, зокрема у сфері забезпечення прав людини. Ті ж огляди, що проводять, на жаль, мають здебільшого формальний характер і не становлять для порушника жодних наслідків.

«Усі авторитарні режими за своєю природою схильні до проведення агресивної зовнішньої політики»

Невипадково нещодавно ми разом з усім цивілізованим людством знову переконалися, що країна, де грубо й масово порушуються права людини, де незмінність влади стає укоріненою традицією і де в основу зовнішньої політики вкладається викривлена концепція Realpolitik, що по суті проголошує зневагу до моральних принципів і загальноприйнятих норм, рано чи пізно стає загрозою миру й світовій безпеці. Тобто всі авторитарні режими за своєю природою схильні до проведення агресивної зовнішньої політики на тлі неминучої внутрішньої деградації.

І навпаки – країни, де поважають права людини, є не лише політично і соціально-економічно розвинутими, але й дотримуються певних спільних правил міжнародної поведінки. Можливі порушення у цій сфері завдяки свободі засобів масової інформації, які можуть бути ефективними винятково в рамках відкритого правового демократичного суспільства, негайно набувають розголосу й засуджуються, що спричиняє відповідну корекцію курсу.

Здається більш ніж очевидним, що держави, які користуються перевагами міжнародного торговельно-економічного та інвестиційного співробітництва, що, як відомо, здійснюється згідно з універсальними, загально визнаними і загальними й чіткими правилами. Мають також неухильно дотримуватися і поважати взяті на себе зобов’язання у сфері прав людини. І в часи миру, і під час війни.

«Країни, де зневажають права людини, мають бути позбавлені доступу до сучасних технологій і наукових розроблянь»

Наочний же урок нашого часу – авторитарні держави здійснюють агресивну політику. А ті, що мають у розпорядженні зброю масового знищення, особливо ядерну, становлять загрозу всьому людству. Очевидно, що ті країни, де зневажаються права людини, мають бути позбавлені доступу до сучасних технологій і наукових розроблянь, що зазвичай використовуються їхнім керівництвом для створення наступальної зброї.

Повертаючись же до найболючішої для нас теми війни з Росією, мабуть, можна вважати Меморандум про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, також відомий як Будапештський меморандум 1994 року, таким, що справді виконують США й Велика Британії. З країною-агресором все давно зрозуміло. Лише шкода, що так пізно.

Проте опір нашої держави російській агресії заслуговує на ширшу й потужнішу підтримку всіх у світі, кого турбує доля прийдешніх поколінь. Показово, що нещодавно один з оглядачів британського видання The Guardian наголосив, що у відповідь на постійні погрози з Москви порушити глобальне табу і застосувати тактичну ядерну зброю проти України, президент США Байден має однозначно попередити, що це розглядатимуть як «акт війни проти США й НАТО» з нищівними наслідками для путінського режиму.

«Хазяїн Кремля вже недвозначно пригрозив опонентам ядерною війною»

До того ж, цими днями, проголошуючи чергову провокаційну промову, на цей раз щодо так званої часткової мобілізації для продовження агресії проти України, хазяїн Кремля вже недвозначно пригрозив опонентам (ними, крім нашої країни, назвали «провідні держави НАТО») ядерною війною. Саме так її й оцінили в цивілізованому світі.

Отже, з огляду на криваві уроки ХХ сторіччя, цивілізоване людство нарешті мало б усвідомити, що терпимість до агресивного варварства врешті-решт закінчується величезними жертвами для нього самого. І не лише усвідомити, але й діяти відповідно.

Автор: Олег Бєлоколос, голова правління Фонду «Майдан закордонних справ», член Політради політичної партії «Сила і Честь»

Джерело: Gazeta.ua

 

 

свіжі новини

Вступ України до НАТО відбувається вже зараз, — Олег Бєлоколос

Потрібно сформувати лише політичне рішення

25.11.2022
Він, відволікаючи на себе ворожу авіацію у повітряному бою захистив небо, а його донька написала зворушливий вірш-присвяту

Старша донька Героя України полковника Олександра Оксанченка Ганна написала вірш-присвяту відомому військовому льотчику, який загинув у перші дні війни в повітряному бою, відволікаючи на себе ...

21.11.2022
Олег Бєлоколос: Саміт G20 чітко продемонстрував, що поглиблення ізоляції країни-агресора набирає хід

Голова правління неурядової організації «Майдан закордонних справ», член Політради партії «Сила та Честь» Олег Бєлоколос, коментуючи виданню Comments.ua перші підсумки саміту ...

16.11.2022
Дуже важливо, що Сі та Байден на переговорах підкреслили їх протидію застосуванню чи загрозі застосування ядерної зброї в Україні, — Ігор Смешко

«… Заява США про те, що Сі та Байден «повторили свою домовленість про те, що ядерну війну ніколи не слід вести і її ніколи не можна виграти, і підкреслила їх протидію застосуванню чи ...

16.11.2022
Усі новини