Інвестиції – основа розвитку економіки України. Відкрите звернення

Президенту України В.О. Зеленському
Прем’єр-міністру України Д. А. Шмигалю

Шановний Володимире Олександровичу!
Шановний Денисе Анатолійовичу!

Ситуація з інвестиційним процесом, який є одним з визначальних елементів економічного розвитку і зростання, сьогодні вкрай незадовільна. Масштаби, темпи і напрями інвестування національного господарства поки що не забезпечують його динамічність, сучасність і ефективність, що обмежує рівень життя в Україні, соціально-культурний розвиток нації, рівень боєздатності її армії, конкурентоспроможність країни у світі. Варто нагадати, що загальний обсяг капітальних інвестицій складає лише 9-10% відносно обсягів ВВП України, у той час як у країнах Євросоюзу цей показник коливається в межах 25-30%, а у Китаї він досягає 48-50%. З такою часткою капіталовкладень наше відставання від швидко зростаючих економік світу буде тільки збільшуватися.

У зв’язку з цим зрозумілим є занепокоєння української влади і пошук нею шляхів збільшення інвестицій в українську економіку. На жаль, деякі рішення влади з цієї проблематики треба визнати незадовільними і навіть пустопорожніми. Так, нещодавно оприлюднене доручення Прем’єр-міністра України главам обласних адміністрацій (від 16 серпня 2021 року) про побудову в кожній області, як мінімум, одного промислового підприємства з чисельністю працівників більше 500 чол., виглядає непродуманим. Цим рішенням, зокрема, не забезпечуються надходження відповідних обсягів інвестицій в регіони, а тому воно виглядає як завдання про побудову «повітряних палаців». Те, що запроектують і побудують чиновники, у більшості випадків буде непотрібним ринковому попиту, базуватиметься, як правило, на вчорашніх технологіях, а витрати при будівництві будуть перевищувати запроектовані обсяги фінансування. Можна також передбачити, що у місцевих бюджетах не вистачатиме коштів для потреб фінансування, а його періодичні затримки останнього приведуть до затягування строків будівництва і збільшення кількості об’єктів незавершеного будівництва в країні. Вкладені інвестиції при цьому будуть заморожені і вони ні на йоту не збільшать обсяги виробництва в Україні.

На наш погляд, вирішення проблеми максимізації інвестицій в капітал потребує безлічі системних управлінських перетворень. Їх можна розподілити на декілька груп.

1. Здійснення заходів, які сприятимуть підвищенню середнього рівня прибутків підприємств та домашніх господарств. Це дасть змогу збільшити фінансові накопичення у державі. З цією метою необхідно забезпечити:
а) зниження витрат на оплату енергетичних товарів і послуг (в тому числі послуг ЖКГ), шляхом зниження ставок тарифів і переходу економіки на більш дешеві види палива і енергії, перш за все відновлювальних їх видів;
б) поширення застосування прискореної амортизації основних виробничих фондів підприємств;
в) перехід до договірного тарифоутворення у галузях природних монополій (послуги мобільного зв’язку, ЖКГ, електроенергетика), в тому числі здійснення періодичного зниження ставок тарифів;
г) насичення внутрішнього ринку продовольчими товарами українського виробництва, що знизить витрати домогосподарств і збільшить профіцит сімейних бюджетів та заощадження громадян;
д) підвищення рівня конкуренції на внутрішніх ринках, що стимулюватиме зниження витрат виробництва; з цією метою необхідно, зокрема, здійснити демонополізацію штучно створених державних монополій, а також посилити національне антимонопольне регулювання.

2. Досягнення фінансової стабільності, що є передумовою накопичень суспільного капіталу. Фінансова стабільність виражається у: низьких темпах інфляції цін, твердості ставок валютного курсу гривні, скороченні дефіциту державного бюджету (в першу чергу завдяки зменшенню витрат на апаратні потреби, скороченню суми субсидій населенню на оплату послуг ЖКГ та скороченню витрат на обслуговування державного боргу; останнє можливе при оптимізації структури боргу за критерієм мінімізації щорічних витрат бюджету на ці цілі), обмеженні гривневої експансії НБУ на емісійно-кредитному, валютному і вторинному борговому ринках, як напрямків зміцнення гривні.

3. Посилення захисту загального права приватної власності в усіх його проявах – майнового, договірного, заставного, боргового права, права інтелектуальної власності та інших, як необхідних умов покращення інвестиційного клімату в країні. З цією метою мають бути поширені масштаби використання інструментів захисту прав власності таких, як патенти на товари і технології, майнові і боргові цінні папери, договори поставки продукції і передачі прав власності (продажу, оренди, застави, використання тощо) і т. п. Усі вони мають гарантуватися державою. Фінансові чи інші майнові зобов’язання перед приватними компаніями і окремими приватними особами, які не суперечать українському законодавству, гарантуються державою. Незалежно від країни походження бізнесу (резидент України чи нерезидент) суб’єкт права приватної власності має бути рівноправним з державними чи іншими колективними суб’єктами права власності. Конфлікти між суб’єктами приватної і державною форм власності повинні вирішуватися за обоюдною згодою сторін або за рішенням суду. Усі органи виконавчої влади повинні виконувати рішення суду у беззаперечному порядку. При цьому державні (як і місцеві) органи виконавчої влади не повинні втручатися у розв’язання конфліктів. У той же час державні органи влади мають гарантувати правовий захист усім приватним юридичним і фізичним особам на території України.

4. Стимулювання накопичення в економіці фінансових фондів та інвестицій, тобто посилення зацікавленості інвесторів та інших власників фінансових фондів у збільшенні капіталовкладень. До основних засобів такого накопичення треба віднести:
а) банківські вклади населення, для зростання яких необхідно, по-перше, досягти встановлення максимальної середньої позитивної ставки за депозитами та, по-друге, знизити ставки плати за банківські послуги; для вирішення цих задач необхідно:

– мінімізувати рівень інфляції в країні;
– відмінити потужне кредитне рефінансування НБУ комерційних банків і нуліфікувати ставки плати за депонування банківських коштів у центробанку;
– реально заборонити банкам надавати інсайдерські кредити, що зупинить фінансування олігархами власних застарілих підприємств;
– змінити нормативні вимоги до структури позичкових портфелів банків, основну частину яких повинні займати кредити та інвестиції господарським суб’єктам у корпоративні цінні папери;
– запровадити пряму відповідальність банків за повернення вкладів, що вимагає відновлення їх прав розпоряджатися заставами боржників (змінивши при цьому функції і процедури фонду гарантування вкладів);
б) купівлю приватними особами акцій та інших цінних паперів корпорацій, для чого в країні мають бути розгорнуті фондові ринки з обов’язковим котируванням на фондових біржах акцій найбільших компаній (в Україні такі операції перестали здійснюватися після фінансової кризи 2008 року), а також проведення на них операцій IPO тощо;
в) запровадження порядку направлення у реінвестиції усього залишку прибутку державних підприємств (після внесення податків і соціальних опцій трудовому колективу); при цьому потрібно відмінити перерахування дивідендів, якщо вони нараховані, з акцій державних корпорацій до державного бюджету з направленням дивідендів у реінвестиції;
г) введення оподаткування на виведений капітал замість оподаткування прибутку підприємств, що заохочує до реінвестицій підприємства усіх форм власності;
д) запровадження системи прогресивного оподаткування індивідуальних доходів громадян, незалежно від їх походження, що передбачає відміну окремого оподаткування дивідендів, процентів, роялті, інших видів доходів бізнесу.

5. Збільшення видатків державного бюджету на інвестиційні потреби. До бюджетних капіталовкладень треба віднести: зведення інфраструктурних, соціальних і безпекових об’єктів; фінансову підтримку фермерства, підприємництва, бізнесових інновацій; створення спільних підприємств з іноземними високотехнологічними компаніями та інше. Щорічна сума інвестицій з бюджету за обсягом має складати не менше величини дефіциту державного бюджету. Для скорочення витрат на погашення і обслуговування державного боргу необхідні зменшення дефіциту державного бюджету та оптимізація структури боргу за критерієм мінімізації щорічних витрат бюджету на ці цілі.

6. Стимулювання притоку прямих іноземних інвестицій, яке передбачає запровадження таких нововведень у систему державного регулювання іноземного бізнесу в Україні:
а) введення спрощеного порядку реєстрації і звітності іноземних підприємств; перехід до он-лайн реєстрації і звітності іноземних компаній;
б) інвестування українського уряду у спільні підприємства з іноземним капіталом, які орієнтовані на світові ринки;
в) запровадження безконтактного способу звітування іноземних компаній податковій інспекції;
г) вільного доступу і швидкого підключення іноземних підприємств до енергетичних, комунікаційних та інших інфраструктурних мереж;
д) надання іноземним компаніям земельних ділянок у безкоштовну оренду, як мінімум, на 50 років для будівництва іноземних підприємств (виключаючи об’єкти грального бізнесу та деякі інші);
е) нульове оподаткування прибутку іноземних підприємств протягом перших 5 років роботи;
є) скасування оподаткування репатріації прибутку іноземних підприємств;
ж) встановлення нульової ставки ПДВ для іноземних інтернет-компаній.

7. Здійснення структурно-технологічного оновлення суспільного капіталу, яке створює умови для виведення з обороту застарілих виробництв і введення в оборот новітніх підприємств, які збільшують обсяги пропозиції продукції та попиту на неї в національній економіці. Новітні підприємства відрізняються новими видами продукції, застосуванням технологічних інновацій або виходом підприємств на нові внутрішні й міжнародні товарні ринки. Реалізовувати нововведення змушують бізнесменів ринкова конкуренція і рівність умов господарювання з іншими компаніями (при цьому необхідним є обмеження втручання олігархів у ситуацію на ринках). Відповідні структурно-технологічні нововведення повинні забезпечуватися перерозподілом на їх користь національних фінансових ресурсів, і в першу чергу капітальних інвестицій суспільства. Головними джерелами надходження інвестицій на інноваційні потреби мають бути:
а) довго- і середньострокові банківські кредити; при цьому інноваційні проекти мають отримувати позичкові переваги – безпроцентні кредити (за рахунок держави), гарантії уряду щодо повернення банківських позичок та інші;
б) бюджетні фонди підтримки підприємців, фермерів, інноваційних бізнес-компаній, органічного агровиробництва, відновлюваної енергетики;
в) податкові пільги інноваційним підприємствам і проєктам;
г) ринкові інвестиційні надходження: від брокерів фондових ринків, інвестиційних фондів, хедж-фондів, пенсійних і страхових фондів тощо, які мають працювати з корпоративними цінними паперами та їх похідними (опціонами, деривативами та іншими);
д) аналоги іноземних спеціальних ризикованих інвестфондів, головними з яких у сьогоднішньому цивілізованому світі є венчурні фонди, бізнес-ангели (невеликі посередники, які фінансують на початкових етапах стартапи), краудфандингові компанії, фінансові онлайн-платформи, приватні особи і т.п. Зараз залучення інвестицій з цих іноземних платформ супроводжується уступкою інвесторам значної частини прав власності на кінцеві продукти, що веде до втрати Україною новітніх підприємств, які стають іноземними.

Зміни в економічній політиці, які пропонуються вище, стосуються ключових проблем системи державного управління, вирішення яких дозволить кардинально підняти інвестиційний потенціал України. Вони мають скласти цілісну урядову програму розвитку нашої економіки і підвищення добробуту наших людей.

Група експертно-стратегічного планування при Політраді Політичної партії «Сила і Честь»