Ігор Смешко | Відповідь Володимиру Мединському, або ”хто кому старший брат”?

“Українська нація – це реальність, яка має під собою принаймні тисячу літ автентичної історії. Жоден народ не боровся так тяжко, як українці, щоб утвердити свою незалежність”

(Ланселот Лоутон, виступ у Палаті громад парламенту Великої Британії, 29.05.1935 р.)

10 червня 2025 року на порталі видання The Wall Street Journal вийшло інтерв’ю помічника російського президента, голови російської делегації на переговорах у Стамбулі, Володимира Мединського (https://www.wsj.com/world/russia/russia-negotiator-vladimir-medinsky-85612fec). В інтерв’ю колишній міністр культури РФ, пропагандист Володимир Мединський заявив: “Помилка Заходу полягає в тому, що він розглядає війну в Україні як щось схоже на конфлікт між Англією та Францією – двома країнами із власними історіями та культурами. Тим часом війна з Україною – це братовбивча боротьба між двома державами зі спільними мовою та культурою, які по суті є одним народом і яким судилося бути близькими союзниками. Це як конфлікт між двома братами – старшим і молодшим – за те, хто розумніший і важливіший”.

З цього твердження Володимира Мединського можна зробити лише один висновок: російська пропаганда активно фальсифікує й приховує історичні факти. Вона поширює псевдонаукові теорії з метою виправдати вторгнення в Україну, геноцид українців і спроби знищення української нації та державності.

Ще у XX столітті американський політолог Збігнєв Бжезінський неодноразово наголошував, що без України Росія перестає бути імперією, а в разі приєднання України Російська імперія, як фенікс, буде завжди відроджуватися. Звідси – заперечення фактів історії, державна пропаганда про “єдиний руський народ, спільну історію і державу”. А головне – заперечення права України на власну державність, територію, природні і людські ресурси, тому що успішне будівництво європейської форми демократії в Україні є загрозою авторитарно-азійській формі управління Росії.

Сучасна Україна жодним чином не є “молодшим братом” Росії. Зовсім навпаки – це сучасна Росія виникла з колишніх васальних земель середньовічної держави Русі з центром у стародавньому Києві, столиці сучасної України. До захоплення цих земель у ХІІІ ст. монголами саме із тодішнього Києва на його васальні землі прийшли і Християнство, і елементи європейської культури та державності – а не навпаки. Москви як міста у ті часи просто не існувало, як не було і окремої Московської держави.

Від часів середньовіччя для Європи щитом від азійських завойовників була Русь-Україна. Її великі князі і королі були родичами практично усіх монархів Європи. Натомість Московія була улусом Золотої Орди і стала незалежною державою лише у XV столітті на уламках монгольської імперії Чингизидів. Нинішню її війну проти України цілком справедливо можна вважати черговою спробою новоординського завоювання Європи.

У XVIII ст. Московія привласнила собі чуже ім’я. З того часу вона не полишає спроб фальсифікати історію з метою приховати як факт цієї крадіжки, так і пов’язані з ним спроби знищити історичну пам’ять про справжню спадкоємицю Русі – Україну. Це є державною політикою Росії з перших днів її виникнення. Законодавчо вона була оформлена Указом імператриці Катерина II від 1783 року про утворення спеціальної “Комісії для складання записок про стародавню історію переважно Росії”. Виконання цього указу одразу було покладено на Канцелярію таємних розшукових справ. Відтоді і донині – цей напрям державної політики Росії знаходиться під контролем не істориків, а органів її державної безпеки.

Навіть беззаперечний у колишньому СРСР авторитет, засновник і класик марксизму-ленінізму Карл Маркс у своїй незавершеній праці “Викриття дипломатичної історії 18 століття” писав: “… Московська історія пришита до історії Русі білими нитками. Колискою Московії було криваве болото монгольського рабства, а не сувора слава епохи норманів. А сучасна Росія є нічим іншим, як перетворена Московія. Навіть після свого звільнення (від монгольського рабства у XV столітті. – Авт.) Московія продовжувала грати свою традиційну роль раба, який став паном” (https://day.kyiv.ua/article/istoriya-i-ya/nespodivana-kyyivska-rus).

Сьогодні мало що можна зробити для лікування зазомбованого багатолітньою пропагандою населення Росії і зміни там громадської думки. А на Заході можлива і потрібна більш ефективна боротьба проти російської дезінформації, яка спотворює історію України з метою дискредитації перед Заходом боротьби українського народу за свою ідентичність і виживання. Безумовно, зменшення підтримки Заходом України в момент найбільшої для неї потреби стало б трагедією не лише для України, але й для усього західного світу.

Інформаційний потенціал правдивої історії Русі-України має потужну основу для руйнації кремлівських міфів. Те, що найбільша у світі євразійська країна робить спроби не лише привласнити чужу історію та національну ідентичність, вкравши їх у свого європейського сусіда, але й приховати власну, переважно авторитарно-азійську, історію та ідентичність, – має бути викрито і названо своїми іменами. Це повинно бути стратегічним завданням для усіх органів державної влади України.

Будь-який неупереджений історичний аналіз доводить, що прямим нащадком середньовічної Русі зі столицею у стародавньому Києві є саме Україна. Центральна територія України є автентичною метрополією стародавньої імперії Рюриковичів з історичною назвою Русь. Колишні залежні від неї північно-східні європейські землі сучасної Росії, зокрема, Володимиро-Суздальські, Рязанські, Тверські – були завойовані або придбані тодішнім улусом монгольської імперії Чингізидів – Московією – після XIII століття. Псковсько-Новгородські землі Московія неодноразово захоплювала і втрачала, а остаточно завоювала їх лише наприкінці XV століття, жорстоко проливши там кров.

Сама Московія вперше стала незалежною лише у XV столітті – після розпаду Золотої Орди – успадкувавши від неї азійську форму деспотичного правління та знищивши на колишніх землях, що були підпорядковані Києву, залишки демократично-вічових форм самоврядування.

Відмінність між двома країнами та народами була очевидною в Європі ще протягом кількох століть після фактичного приєднання козацької України до Московії у XVII столітті, про що, зокрема, свідчив Вольтер у своєму творі “Карл XII, король Швеції” у XVIII столітті.

Україна ж, зберігаючи протягом більш ніж 100 років власну автономію, своїм людським, культурним і ресурсним потенціалом фактично зробила тоді другу спробу прищепити азійській державі європейську культуру і фактично врятувала Московію від зникнення. Не забувайте, що ще на початку XVII століття у Московському Кремлі перебував польсько-литовсько-український гарнізон, а все московське дворянство визнало своїм новим царем сина польського короля Владислава. Без України Московія не мала б ні виходів до Балтійського та Чорного морів, ні власного флоту. У той час, як флот українських козаків гетьмана Сагайдачного контролював Чорне море і навіть атакував передмістя Стамбула – столиці могутньої тоді Османської імперії.

Без України Московія не мала б і власної регулярної армії. Найкращі полки регулярної кавалерії були сформовані на основі козацьких полків з України. Так само й Український ландміліційний корпус до 1770 року не лише прикривав кордони новоствореної імперії Петра Першого (з півдня – від татар, із заходу – від поляків), а й став основою для формування найбоєздатніших полків імперської регулярної армії…

Так, мусимо визнати, що мимоволі Україна та українці, були будівничими Російської імперії, але ніколи не були прихильними до її азійсько-деспотичних форм управління, рабської покірності та агресивно-кочової ментальності. Які врешті-решт перемогли у найбільшій у світі, гігантській євразійській державі, яка наразі носить вкрадене нею чуже ім’я. Яке, до речі, не має жодний із суб’єктів її федерації і сотень народів чи народностей, які входять до її складу.

Не маючи фактично ніякої національної ідеї та ідеології для їх спільного існування, ця федерація утримується наразі лише центральним репресивним апаратом, страхом і пропагандистською гордістю за минуле, до якого вона не має прямого відношення. Тому що перемоги минулого були досягнуті іншою державою, якої вже не існує. А фантомний біль по ній штовхає до катастрофи й нинішню. Тому що фраза про те, що кордони Росії ніде не закінчуються, є прямим шляхом до її подальшої дезінтеграції. І справа не лише у Європі, яка вже прокидається, а Швеція і Фінляндія довели, що причиною війни проти України було не наближення НАТО до кордонів Росії. Небезпека йде, у першу чергу, від Китаю. Який не тільки не поступиться своїми кордонами в Азії, але й має право, згідно з логікою Кремля, повернути собі свої історичні землі та захисти китайськомовне населення багатьох сучасних регіонів Росії.

І насамкінець досить лише порівняти один із варіантів національної ідеї України, сформованої згідно з історично-культурним розвитком її народу, аби зрозуміти сучасну відмінність українського і російського народів. Адже історія людства вже довела, що саме національна ідея, яка віддзеркалює історичний досвід конкретного народу та його особливість серед інших народів, якраз і визначає місію його існування. Вона являє собою формалізовану самосвідомість, мету і сенс існування будь-якого успішного народу світу. А смислове формулювання національної ідеї створює ідеологічні і програмні засади для прогресивного розвитку такого народу. Якщо для сучасних росіян, як виявилося, головним є необмежене збільшення територій (на яких вони неспроможні забезпечити гідне життя і процвітання навіть для власних народів), то для українців – зовсім інше. Так само природна європейська демократичність українців явно контрастує з азійською за формою схильністю сучасних росіян до авторитаризму і до покори владі.

Цей варіант Національної ідеї був сформульований у 2018 році (https://day.kyiv.ua/article/den-planety/nevyvcheni-uroky-hetmanatu-ta-natsionalna-ideya-ukrayiny-u-suchasnykh-umovakh2) і охоплює національно-духовні цінності та історично-культурні орієнтири українців, які були історично сформовані протягом тисячоліть розвитку нашого народу, у трьох вимірах – духовному, соціально-економічному і державоутворюючому.

Ось ці національні гасла – орієнтири:

1. Бог, Свобода, Сім’я і Україна – завжди були і залишаться найвищими духовними цінностями Українського Народу;

2. Культура, Наука, Земля і Власність, яка є справедливо і збалансовано розподілена між громадянами та державою – будуть одвічно годувати Україну;

3. Виборність, Соціальна Справедливість, Законність і Армія – будуть завжди захищати права українців на життя, свободу і щастя та боронити соборність і незалежність Української Держави.

Отже, чужого нам не потрібно, але й своє не віддамо. І будемо захищати стільки, скільки потрібно, допоки існує головна цінність України – Українці. Народ і Армія України вже історично довели, що у своєму прагненні до Свободи і Демократії вони є непереможними.

Оригінал на блозі Ігоря Смешка в “Українській правді”: https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/684be007552ae/

Читати з цієї тематики:

ІГОР СМЕШКО ОПУБЛІКУВАВ АНГЛОМОВНУ ВЕРСІЮ АНАЛІТИЧНОГО МАТЕРІАЛУ “… OR A PEACE PLAN NOT ONLY FOR UKRAINE” НА MEDIUM.COM 

Ігор СМЕШКО: Мирна угода на умовах Путіна стане руйнівною для глобальної безпеки (Atlantic Council, 13 лютого 2025 року)

OPINION: Ihor SMESHKO. Budapest Memorandum Revisited: A Manifesto (Kyiv Post, May 10, 2025)

Ігор Смешко: «Контент для протидії інформаційній війні давно є. Але держава не використовує його»