Ігор Смешко: «Віддавши ядерну зброю, Україна довела, що була останнім романтиком Європи» (“Високий замок”, 16.11.2017)

Наталія Балюк: З Ігорем Смешком ми зустрілися у Львові після конференції молодих політологів, де він читав їм лекцію про сучасні виклики для України.

Як зі спеціалістом з безпеки планувала говорити про внутрішні загрози для України, які руйнують державу зсередини, але наша розмова вийшла далеко за межі цієї теми…

«Найбільший внутрішній ворог — некомпетентність та корумпованість влади»
— Осінній наступ опозиції плавно перейшов у зимовий. Протестні акції з різними вимогами під Верховною Радою тривають. Водночас в Україні останнім часом на «регулярній основі» стаються резонансні вбивства, теракти, замахи. Усі ці явища провокують внутрішню турбулентність, показують Україну як нестабільну країну, яка не здатна гарантувати громадянам безпеку. Які внутрішні небезпеки, на вашу думку, найбільш загрозливі для держави?

– Некомпетентність та корумпованість влади. Ці два явища вкупі дають сплав, здатний зруйнувати державу зсередини. Хто є зовнішнім ворогом — зрозуміло. Цей ворог наразі зупинився, точніше, його зупинив народ України. Путін не може собі дозволити у режимі санкцій і міжнародного тиску військову ескалацію. Але продовжує діяти. Внутрішня нестабільність і внутрішні небезпеки грають на руку агресору, ефективно працюють на підтвердження тези, яку він постійно просуває як для внутрішнього споживання, так і назовні — що українці не здатні до державотворення, до самоврядування, до створення міцної і самодостатньої держави. На жаль, наша влада дає ворогу чимало підстав спекулювати на цій темі. Непродумані, несистемні реформи, безвідповідальна кадрова політика, зокрема у силових структурах, призвела до того, що рівень небезпеки в середині суспільства доходить до критичної межі, що загрожує національній безпеці…

– По-моєму, ви згущуєте фарби…

– Не згущую. Наведу приклад з життя. Дружина пішла продовжувати страхування на авто. За рік його вартість виросла на 30 відсотків. На запитання, чому ціна виросла, страховий агент поцікавився, чи знаємо, наскільки зросла кількість ДТП на дорогах України за останній рік? Ви самі згадували у запитанні про резонансні вбивства, які останнім часом сталися у нашій країні. Правоохоронна система тільки тоді ефективна, коли на відкритих судових процесах суспільство побачить, що справи дійшли до суду. Бо кожен нерозкритий злочин закладає ще більш страшні злочини у майбутньому. Реформа поліції звелася до реформи патрульної поліції…

– Але реформа патрульної поліції продемонструвала позитивний результат…

– У чому?

– Хоча б у тому, що викоренила корупцію. Ставлення та рівень довіри до нинішніх патрульних не можна порівняти зі ставленням і довірою до вчорашніх даішників.

– Просто нинішні патрульні не так довго працюють, як даішники. Вони протягом багатьох років набрали такий історично рекордний негатив щодо себе, що народ не хоче згадувати про певні позитиви. Але вони контролювали швидкість, а подивіться, з якою швидкістю зараз їздять. Остання трагедія у Харкові це підтверджує: хіба можна їхати по місту зі швидкістю 120 км? Я згоден з відомим автогонщиком Олексієм Мочановим, який казав, що це усі ми вбивці, бо українці спокійно дивились, як реформується поліція. Патрульна поліція не має повноважень, відтак обмежена у своїх діях. Зрештою, не можна робити напівреформи, немає узгодження з іншими правоохоронними органами. Патрульні мають право працювати тільки з адміністративними правопорушеннями, тим часом криміногенна ситуація відчутно погіршилася. Рівень слідчих загрозливо знизився. Щодо розкриття резонансних злочинів, то чи багато можете згадати судових процесів, які закінчились покаранням? Все це погіршує відчуття безпеки, захищеності у наших громадян.

«Популісти розхитують країну»
– Наскільки небезпечною є внутрішня політична дестабілізація в країні?

– Вона безумовно вигідна агресору. На російських телеканалах показують, що в Україні ледь не махновщина. Створюють нашій країні образ “Весілля у Малинівці”. Лякають росіян, мовляв, бачите, до чого призводить демократія. Це спроба компрометувати Україну, її намагання побудувати європейське демократичне суспільство. Роблять це для того, щоб російський народ підтримував агресивну політику Кремля. Тому головний напрям, у якому нині працює Росія, — максимальна дестабілізація в Україні.

– Чи розуміють це наші опозиціонери?

– Проблема у тому, що в Україні наразі немає жодної ідеологічної партії, яка щиро віддана ідеї демократії. У нас вождистські партії, які мріють про одне — владу.

– Будь-яка політична сила хоче здобути владу?

– Але для чого потрібна влада? Черчілль казав, що політики думають про наступні вибори, а державники — про наступні покоління. У нас брак державників, натомість забагато політиків. Особливо популістів, які дають прості відповіді на складні питання.

– Що думаєте про теперішню поведінку Саакашвілі? Як вам його заява, що українці зустрінуть Новий рік без Порошенка?

– Саакашвілі — політик. Його мета — влада. Але не бачу його стратегії, що хоче зробити в країні, якщо прийде до влади. Його фішка — боротьба з корупціонерами. Добре. А що далі? Яку економіку збирається будувати?

– У Грузії йому вдалося, здавалося б, неможливе: зламати одну систему і збудувати нову?

– А чому нова система, яку збудував, його відторгнула?

– На це була низка, точніше, комплекс, причин. Не без активного втручання Росії…

– Саакашвілі став фактором політики, і вичленити його з української політики вже не вийде.

– Це позитивний чи негативний фактор?

– Об’єктивно дії Саакашвілі погіршують ситуацію з внутрішньою безпекою держави. Його дії сприяють дестабілізації. Але сказати, що робить це на голому місці, не можна. Якщо має підтримку серед соціальних і політичних прошарків у державі, це мінус владі. Рівень довіри до влади такий, що є попит на таких пасіонарних діячів. Щоб змінилося ставлення до влади, життя людей має покращуватися. Чи можна вважати поліпшенням, коли додають нехай тисячу гривень, а інфляція з’їдає дві тисячі? Це дає поживу для популізму, а популізм розхитує внутрішню безпеку.

«Є втома від Майданів»
– Але масової підтримки протестних акцій опозиції з боку людей немає…

– Бо є певна втома від Майданів. Два Майдани зупинили диктатуру. Але не зламали систему. В 2004 році рівень ВВП був 12 відсотків. Після цього жодного разу країна не мала такого росту. На перший Майдан виходив переважно середній клас… Де нині цей середній клас? Народ за останні роки відчутно збіднів. І причина тому не лише війна. У владі бракує професіоналів і системного підходу до реформування усіх галузей. Проти нас ведеться боротьба з чотирьох напрямків — економічного, військового, дипломатичного та інформаційного. Якщо хочемо вижити, маємо протистояти з усіх чотирьох. Але насамперед треба піднімати економіку. Де концепція збільшення середнього класу і подолання бідності? Демократії не існують серед люмпенізованого суспільства. Демократія існує лише там, де є критична маса середнього класу. Також треба реформувати збройні сили і мати достатню кількість війська, аби вони в разі повномасштабної атаки могли відбити агресію ворога. У нас, по суті, немає союзників, за нас ніхто воювати не буде. Влада не має стратегії, є лише тактичні кроки.

– Чому не має стратегії? Наша стратегічна мета — вступ до НАТО…

– Стукати у двері, які закриті, — невігластво, яке може призвести навіть до втрати державності. Країни живуть не на Сатурні і не на Венері, а на Землі. У країн є сусіди… Зрештою, є 5 стаття НАТО, у якій йдеться про те, що атака на одного члена — це атака на всіх. У нас війна. Як вважаєте, країни НАТО захочуть взяти на себе зобов’язання захищати Україну? Їм бракує своїх проблем?

– Але війна колись закінчиться. Йдеться про стратегічні наміри…

– Зараз не всі члени НАТО витрачають два відсотки на оборону. Для них головне — стандарти соціально-економічного життя, стабільність держави. Жодна з країн не хоче воювати за іншу. Командувач армії США в Європі, генерал-лейтенант Бен Годжес зробив заяву, що сили НАТО не здатні захистити країни Балтії від нападу Росії за нинішньої конфігурації російських сил. Він згоден із оцінками військових аналітиків, що російські війська змогли б захопити столиці трьох держав Балтії за час від 36 до 60 годин. І у цих реаліях НАТО братиме відповідальність за Україну?

– Йдеться про те, що Україна має чітко розуміти і декларувати свої наміри…

– А я, як реальний політик, вважаю, що ми не повинні це робити. Бо так лише підставляємося, ще більше провокуємо агресію реального ворога.

– Взагалі-то Росія на нас напала, коли ми мали позаблоковий статус. Можливо, якби в 2008 році нам дали ПДЧ, не було б анексії Криму і агресії на сході.

– Це нічого б не змінило.

– Не зупинило б Росію?

– Впевнений, що ні.

«Мінський формат грає на користь Росії»
– А Мінські угоди зупинили Росію? Чи це черговий стратегічний програш України? Бо Мінські угоди були нав’язані саме Росією…

– Політика, особливо зовнішня, це мистецтво можливого. Ми не дамо собі ради без союзників у протиборстві з Росією. Нам важлива підтримка західних партнерів. Єдиний формат, який гарантував би безпеку нашій територіальній цілісності, — Будапештський. Але Захід не захотів йти по тому формату. Мінський формат, безумовно, грає на користь Росії. Про це говорить і спецпредставник Держдепу США Курт Волкер. Він також вважає, що Мінський формат не може сприяти вирішенню проблеми окупованих територій в Україні. Але іншого варіанта наразі нема. Ні Росія, ні наші союзники не хочуть іншого формату. Що має робити Україна? Вимагати Будапештського формату. Це треба було робити з перших днів. Жорстко ставити питання, що Будапештський меморандум — не просто папірець. Там, між іншим, стоїть підпис чинного міністра закордонних справ Росії Лаврова, який на той час був представником Росії при ООН. Він з усіма підписантами підтримав звернення до Генеральної асамблеї, щоб цей меморандум було визнано офіційним документом Генеральної асамблеї ООН. Крім того, Росія підписала великий міжнародний договір, де визнала наші кордони. Вона брутально порушила міжнародне право, але реакція Заходу на це була неадекватною.

– Якою би вона мала бути?

– Країни, які гарантували нам за Будапештським меморандумом територіальну цілісність, мусили б негайно розпочати консультації. Ядерні держави мають багато важелів тиску. Вони на це не пішли, не захотіли загострення. Але й Україна зайняла пасивну позицію.

– У Будапештському меморандуму не прописано механізму покарання країни за порушення зобов’язань.

– У більшості міжнародних договорів це не прописується…

– То який сенс цих договорів, якщо за порушення ніякого покарання?..

– У міжнародних договорах немає детальної, як у Кримінальному кодексі, статті, яка передбачає покарання. Такою є дипломатична мова. Те, що зробила Росія, можна порівняти хіба з Мюнхенським договором. Після анексії Криму виконувач обов’язків президента в Україні мав бити у всі набати і казати, хто, мовляв, після цього прецеденту буде вам довіряти, хто після цього просто так віддасть ядерну зброю?! Ми віддали третій ядерний арсенал у світі!

– Виходить, це була помилка — віддати ядерну зброю?

– Завжди вважав, що тактичну ядерну зброю ми мали зберегти. Якби ми мали тактичну ядерну зброю, гарантовано, Росія до нас би не пхалася. Віддавши ядерну зброю, Україна довела, що була останнім романтиком Європи.

– Якою бачите перспективу окупованих територій? Чи вдасться інтегрувати ці розграбовані землі, деморалізованих і зазомбованих людей в Україну?

– Згадаймо 1945 рік — розділена Німеччина, розділений стіною (з 1961 року — Авт.) один народ. Чим закінчилось? Одна половина почала виробляти «Мерседеси» і БМВ, друга — «Трабанти». Скільки загинуло німців, які тікали зі Східної до Західної Німеччини через Берлінську стіну! Тож рецепт один. Ми повинні збудувати таку економіку, таку правову державу, що не лише Донбас і Крим, а й чимало людей з Росії захотіли би лізти через паркан, щоб отримати українське громадянство.

Довідка «ВЗ»
Ігор Смешко — професійний військовий, але за життя опанував багато фахів. З 1992 по 1995 рік — перший в історії України військовий аташе в США, з 2000 до 2002 — аташе з питань оборони при посольстві України у Швейцарській Конфедерації. Має ранг Надзвичайного і Повноважного Посла. З 1995 по 1998 — голова комітету з питань розвідки при президентові України, до 2000 — начальник Головного управління розвідки Міноборони. А з 2003 по 2005 очолював Службу безпеки України. Доктор технічних наук, професор, спеціаліст з нині дуже актуального напрямку — «військова кібернетика». Знає чотири іноземні мови. Часто виступає як військовий та політичний експерт, є керівником Всеукраїнської громадської організації «Сила і Честь» (СіЧ).

Джерело: “Високий замок”, 16.11.2017