“Ніхто нам не збудує держави, коли ми самі її собі не збудуємо, і ніхто з нас не зробить нації, коли ми самі нацією не схочемо бути”

(В’ячеслав Липинський, “Листи до братів хліборобів”)

Щасливе майбутнє України можливе лише за умови її повноцінної інтеграції та перебування у загальноєвропейському цивілізаційному й культурному просторі – як невід’ємної складової спільноти демократичних країн Європи та світу. Це зумовлено не абстрактними теоріями чи тимчасовою політичною кон’юнктурою можновладців. Історія нашого походження, культурний розвиток і географічне положення фактично не залишають іншого шляху для суверенного, самодостатнього й успішного розвитку України та її Народу.

Водночас цей цивілізаційний вибір не реалізується сам по собі. Без спільної роботи громадянського суспільства, відповідальних еліт і чітких стратегій розвитку його втілення буде неможливим. Альтернативою може стати поглинання авторитарною, кланово-феодальною моделлю, більш притаманною азійському культурно-цивілізаційному простору, що становить загрозу для України як європейської держави.

Для утвердження європейського, демократичного напряму розвитку України ключовими пріоритетами мають стати стратегії зміцнення чотирьох основних елементів державної сили: ЕКОНОМІКИ, АРМІЇ, ДИПЛОМАТІЇ та нової ІНФОРМАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ. Їхній розвиток має досягти такого рівня, який би надійно стримував Росію від будь-яких нових планів чи спроб агресії.

Досягти цього можна за умови реформування політичної системи управління, формування принаймні двох партій, заснованих на ідеології демократії – однієї консервативного та іншої ліберального спрямування, ліквідації системної корупції у владі та повернення до неї професійної й фахової еліти.

Двома Майданами непокори у 2004 і 2013 роках, а також 12-річним спротивом проти азійського за формою російського авторитаризму Україна довела, що має свободолюбний, схильний до демократії народ і одних із кращих у Світі професійних воїнів. Настала черга реформувати її ПОЛІТИЧНІ ЕЛІТИ, які мають стати гідними і Народу України, і його мужніх Солдат.

Подальше їх формування шляхом виборів має здійснюватися у переважній більшості із ПРОФЕСІЙНИХ ЕЛІТ країни та із кращих представників АРМІЇ. Час голосування за багаторічних “професійних політиків”, “молодих єврооптимістів”, “викривачів-популістів”, фахових невігласів з числа “громадських активістів” та “ефективних менеджерів” без попередньої фахової, професійної біографії минув. Україна вже сплатила надто високу ціну за помилки на виборах у минулому.

Уже накопичений досвід свідчить, що талановиті й навіть геніальні люди, так само як і професійна, фахова еліта, олігархам і корумпованій владі не потрібні. Вони є загрозою для їх панування та розкрадання ресурсів і багатств держави.

ЗМІ, якими вони володіють, талановитих професіоналів і фахову еліту “не помічають”. Вони їх не лише не популяризують, а й свідомо обливають брудом, поширюють наклепи та застосовують чорний піар. Мета – не допустити їх до політичної влади й створити у масовій свідомості їхню штучну заміну у вигляді “паперових фахівців” із “своїх”, штучно розкрученої під контролем влади “рейтингової еліти”. На кшталт: “героїв Майдану”, “любих друзів”, “єврооптимістів”, “молодих облич при владі”, “активістів громадянського суспільства”, “викривачів”, “успішних волонтерів”, “героїв війни”…

Таким чином і були знищені за останні десятиліття залишки професійної, позапартійної складової всередині державних органів управління. Діюча “політична еліта” була заповнена цинічними ділками, політичними конформістами, криміналом, навіть зрадниками та продажними фаховими невігласами. Це й стало одним із додаткових чинників, що спровокували агресію проти України та війну.

Становим хребтом державності України мають нарешті стати ФАХОВІ ПРОФЕСІОНАЛИ і АРМІЯ, а не каральні органи, які готові захищати корумповану політичну систему.

Наступним кроком відновлювальної стратегії мають стати відродження і зміцнення індустріально-виробничого потенціалу та продуктивно-інноваційної економіки України. Пріоритетний державний протекціонізм і кардинальне зменшення податкового тиску на малий та середній бізнес є необхідними умовами цього процесу. Без таких економічних заходів збільшення чисельності середнього класу в Україні – як соціальної основи існування демократії – є неможливим.

Потенціал для цього в Україні є навіть без зовнішньої підтримки. Подолання корупції та реальна боротьба з нею на верхівці влади є одним із головних джерел внутрішнього фінансування цих програм. Це дозволить припинити подальше пограбування природних ресурсів однієї з найбагатших ними країн світу.

Нагадаю, що, окрім усього іншого, Україна посідає перше місце в Європі та 44-те місце у світі (серед 195 країн) за територією – 603 548 км². За площею орних земель – а це майже 33 млн га – вона також посідає перше місце в Європі та шосте у світі. Орні землі становлять близько 53 % території України, що є найвищим показником у Європі.

Україна також посідає перше місце в Європі за запасами уранових руд. Має власну розвинену атомну енергетику, друге місце в Європі та 10-те у світі за запасами титанових руд. Друге місце у світі за запасами марганцевих руд – приблизно 2,3 млрд тонн, або близько 12 % світових запасів. Друге місце у світі за запасами залізної руди – близько 30 млрд тонн. Друге місце в Європі за запасами ртутної руди та третє місце в Європі – за запасами сланцевого газу. Це також 13-те місце у світі; їх оцінюють наразі приблизно у 22 трлн кубометрів. За запасами вугілля – сьоме місце у світі: приблизно 33,9 млрд тонн підтверджених ресурсів.

Не забуваймо також, що сьогодні Україна є розвиненою індустріально-виробничою країною з доволі розвиненою внутрішньою інфраструктурою. За потужністю підземних сховищ природного газу вона посідає третє місце у світі та друге в Європі. За довжиною магістральних газопроводів – друге місце в Європі та четверте у світі. А за довжиною залізничних колій – одинадцяте місце у світі: близько 21 000 км.

За потужністю атомних електростанцій Україна посідає третє місце в Європі та восьме у світі. До того ж ще до початку війни Україна посідала перше місце в Європі за виробництвом аміаку, третє місце у світі – за виробництвом локаційного обладнання та експортом заліза, а четверте місце – за експортом турбін для атомних електростанцій, ракетних двигунів, титану та глини. Восьме місце – за експортом руд і концентратів. Дев’яте місце – за експортом продукції оборонної промисловості та десяте – за виробництвом сталі. Приблизно 32,4 млн тонн на рік.

Ще раз наголошую: Україна посідає перше місце в Європі за площею орних земель та третє місце у світі – за площею чорноземів. Їх оцінюють приблизно у 25 % світових запасів. Перше місце у світі за експортом соняшникової олії, друге – за вирощуванням ячменю та четверте – за його експортом. До 2022 року Україна посідала третє місце у світі за вирощуванням кукурудзи та четверте – за її експортом і виробництвом картоплі. П’яте місце – за виробництвом жита. Четверте місце у світі – за експортом меду. Восьме місце – за експортом пшениці та дев’яте – за виробництвом курячих яєць. А також 16-те місце – за експортом сиру.

Але, як зазначено вище, реалізація такої стратегії можлива лише за участі тих, хто має панорамне й системне бачення світу та місця України в ньому. Без рожевих окулярів і популізму, без ілюзій щодо безкорисливих союзників і партнерів. З фундаментальними професійними знаннями та практичним досвідом попередньої фахової діяльності перед їх обранням до політичної влади в країні.

Війна і руїна вже довели, що спроби попереднього державотворення без ЦІЛІСНОГО бачення архітектури побудови ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ призвели на практиці до появи олігархічно-кланової автократії, яка лише прикривається псевдодемократичними процедурами. І, по суті, робить спробу копіювання російської, азійської моделі, проти якої й постав і бореться НАРОД і АРМІЯ України.

Надзвичайно важливим у цьому плані є підвищення політичної культури суспільства та окремих виборців в Україні. Повставати проти авторитаризму, виходити на Майдан наше суспільство вже вміє. Але обирати після цього гідний уряд – ні. Двічі перемогу Народу над свавіллям влади підступно “крали” політичні сили зі “сцени Майдану”. В обмін на популізм і порожні гасла, без стратегії та намірів реальних реформ, нові-старі політики ставали ще багатшими, а політична система – ще менш прозорою й більш авторитарною.

Саме для цього потрібне формулювання нових стратегій і законів побудови демократії. Поширення серед виборців базових демократичних цінностей, яких не на словах, а на ділі мають дотримуватися й впроваджувати у повоєнне життя нові народні обранці.

Три основні закони демократії були сформульовані та опубліковані перед останніми президентськими виборами 2019 року (газета “День”, стаття “Невивчені уроки Гетьманату та національна ідея України у сучасних умовах” (2), 2018: https://day.kyiv.ua/article/den-planety/nevyvcheni-uroky-hetmanatu-ta-natsionalna-ideya-ukrayiny-u-suchasnykh-umovakh2). Вони отримали національне свідоцтво про реєстрацію авторського права (N87693 від 11 квітня 2019 року).

Першим законом сучасної демократії можна назвати закон необхідного рівня розвитку соціально-економічної бази та політичної культури громадянського суспільства з метою забезпечення успішного функціонування інститутів влади за демократії.

Його суть у тому, що необхідними, але не достатніми умовами для існування в країні успішної демократії є наявність критичної маси заможного середнього класу і певного рівня політичної культури громадянського суспільства.

Вони мають бути достатніми для забезпечення функціонування демократичних інститутів влади, контролю над владою з боку суспільства і необхідної адаптації алгоритмів управління в країні для захисту демократії відповідно до змін як внутрішнього, так і зовнішнього середовища навколо країни.

Другим законом сучасної демократії, вважаю, можна назвати закон конфігурації (розподілу, балансу і противаги) органів влади за демократії.

Це означає, що справжня, а не формальна виборність, підзвітність і прозорість органів влади за демократії, а також рівність усіх громадян перед законом можуть бути забезпечені лише за реального відокремлення одна від одної трьох гілок влади: законодавчої, виконавчої і судової.

При тому, що максимально можлива кількість внутрішніх функцій державного управління має бути передана на якомога нижчий із можливих рівень управління – до місцевого самоврядування, а права парламентської опозиції – визначені і захищені законом.

Третім законом сучасної демократії можна назвати закон політичної стабільності, сталості і фаховості органів державного управління за демократії.

Суть його полягає в тому, що необхідною, але не достатньою умовою політичної стабільності за демократії є наявність у країні принаймні двох партій невождистського типу, заснованих на ідеології демократії. Ці партії можуть відрізнятися одна від одної баченням процесів еволюційного розвитку світу. Одна може бути консервативною, інша – ліберальною, але їх мають об’єднувати спільні демократичні цінності: виборність, підзвітність і відкритість органів державної влади перед суспільством.

Що стосується збереження сталості і фаховості органів управління за демократії, то це має забезпечуватися законодавчо визначеною системою захисту позапартійних кадрових професіоналів від протиправного впливу на них з боку політиків.

Політики змінюються при владі після кожних виборів, тоді як позапартійні професіонали кар’єрно зростають протягом десятиліть роботи. Саме вони мають бути носіями інституційної пам’яті, фаховості та сталих державницьких традицій органів управління.

Запорукою всього цього мають бути свобода слова та вільні від протиправного впливу, фахові й патріотичні засоби масової інформації – четвертий елемент недержавної влади за демократії.

Нагадаю, що якщо “четверта влада” – ЗМІ не допомагають суспільству відрізняти політичні та професійні еліти одну від одної, не популяризують кращих професіоналів, здатних системно й панорамно мислити, розробляти науково обґрунтовані стратегії, але які не мають можливостей прийняття стратегічних рішень у країні, то вони штучно стримують процес оновлення політичних еліт. Фактично стають співучасниками депрофесіоналізації, нефаховості та корумпованості органів державної влади. Сприяють і прокладають шлях до влади шахраям, популістам, корупціонерам і злочинцям…

Справжні ж орієнтири для визначення еліт давно сформульовані:

“Влада, не керована мудрістю, призводить до безладдя і несправедливості”

(Сократ, V ст. до н.е.)

“Ті, хто купують владу за гроші, звикають одержувати з неї прибуток”

(Арістотель, IV ст. до н.е.)

“Еліта – це люди, котрі вміють дивитися далеко вперед і зберігають головне – людську гідність. У світі було б набагато менше зла, якби всі, хто має владу, розуміли, що в їхніх руках прекрасний спосіб служити іншим людям”

(Кардинал Любомир Гузар)

Джерело: https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/6989c011528d0/

Читати з цієї ж тематики:

ІГОР СМЕШКО | МИРНИЙ ПЛАН НЕ ЛИШЕ ДЛЯ УКРАЇНИ, АЛЕ Й ДЛЯ ВСЬОГО СВІТУ

Ігор Смешко|«Стратегія виживання та миру Європи і роль України» (інтервʼю для французького видання «Le Diplomatе», частина 1)

ІГОР СМЕШКО: ДЕМОКРАТІЯ НЕМОЖЛИВА БЕЗ СИЛЬНИХ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ ТА БЕЗ СЕРЕДНЬОГО КЛАСУ

#Смешко #новини #Україна #Економіка #Демократія

—

Theses for a Plan and Strategy to Rebuild Ukraine (Part 1)

“No one will build a state for us if we do not build it ourselves, and no one will make a nation out of us if we ourselves do not wish to be a nation.”

(Viacheslav Lypynskyi, “Letters to the Brother Farmers”)

A prosperous future for Ukraine is possible only under the condition of its full integration and sustained presence within the broader European civilizational and cultural space – as an inseparable part of the community of democratic countries of Europe and the world. This choice is determined not by abstract theories or the temporary political interests of those in power. The history of our origins, our cultural development, and our geographical position leave virtually no alternative path for the sovereign, self-sufficient, and successful development of Ukraine and its People.

At the same time, this civilizational choice will not materialize on its own. Without joint efforts by civil society, responsible elites, and clearly defined development strategies, its implementation will be impossible. The alternative is absorption into an authoritarian, clan-based, feudal model more characteristic of the Asian civilizational space – a model that poses a direct threat to Ukraine as a European state.

To consolidate Ukraine’s European and democratic trajectory, key priorities must focus on strengthening four fundamental pillars of state power: the ECONOMY, the ARMY, DIPLOMACY, and a new INFORMATION POLICY. Their development must reach a level capable of reliably deterring Russia from any future plans or attempts at aggression.

Achieving this requires reform of the political governance system, the formation of at least two political parties founded on democratic ideology – one conservative and one liberal – the elimination of systemic corruption within government, and the return of a professional and competent elite to positions of power.

Through two Maidan uprisings in 2004 and 2013, and through twelve years of resistance to Russian authoritarianism in its Asian form, Ukraine has proven that it has a freedom-loving people inclined toward democracy, as well as some of the world’s finest professional soldiers. The time has come to reform Ukraine’s POLITICAL ELITES, who must become worthy of both the Ukrainian People and their courageous Soldiers.

Further formation of these elites through elections should take place primarily from among the country’s PROFESSIONAL ELITES and the best representatives of the ARMY. The era of voting for long-standing “professional politicians,” “young Euro-optimists,” populist “whistleblowers,” professionally incompetent “civil society activists,” and “effective managers” lacking any serious professional background has passed. Ukraine has already paid an excessively high price for electoral mistakes in the past.

Accumulated experience demonstrates that talented and even brilliant individuals, as well as a professional and competent elite, are not needed by oligarchs or corrupt authorities. Such people pose a threat to their dominance and to the plundering of the state’s resources and wealth.

The media outlets they control “do not notice” talented professionals or the genuine expert elite. Not only do they fail to promote them, they deliberately smear them, spread slander, and deploy black PR. The goal is to prevent their access to political power and to fabricate artificial substitutes in the public consciousness – “paper experts” from among “their own,” an artificially inflated, government-controlled “ratings elite.” These include figures branded as “heroes of the Maidan,” “dear friends,” “Euro-optimists,” “young faces in power,” “civil society activists,” “whistleblowers,” “successful volunteers,” and “heroes of the war”…

In this way, over recent decades, the remnants of a professional, non-partisan component within state governance bodies have been destroyed. The current “political elite” has been filled with cynical deal-makers, political conformists, criminals, traitors, and corrupt, professionally incompetent figures. This became one of the additional factors that provoked aggression against Ukraine and the outbreak of war.

The backbone of Ukrainian statehood must finally become PROFESSIONAL EXPERTS and the ARMY, rather than punitive bodies prepared to defend a corrupt political system.

The next stage of the recovery strategy must be reviving and strengthening Ukraine’s industrial and production capacity, as well as building a productive and innovation-driven economy. Priority state protectionism and a radical reduction of tax pressure on small and medium-sized businesses are essential conditions for this process. Without such economic measures, expanding the middle class – the social foundation of democracy – is impossible.

Ukraine possesses sufficient potential for this even without external assistance. Overcoming corruption and engaging in a genuine fight against it at the highest levels of power is one of the primary sources of internal funding for these programs. This would halt the continued looting of the natural resources of one of the world’s richest countries in this regard.

It is worth recalling that Ukraine ranks first in Europe and 44th globally (out of 195 countries) by territory – 603,548 square kilometers. In terms of arable land area – nearly 33 million hectares – Ukraine also ranks first in Europe and sixth in the world. Arable land accounts for approximately 53% of Ukraine’s territory, which is the highest figure in Europe.

Ukraine also ranks first in Europe in uranium ore reserves. It possesses a developed nuclear energy sector, ranks second in Europe and tenth globally in titanium ore reserves, and second globally in manganese ore reserves – approximately 2.3 billion tons, or around 12% of global reserves. Ukraine ranks second in the world in iron ore reserves – approximately 30 billion tons. It also ranks second in Europe in mercury ore reserves and third in Europe in shale gas reserves – around 22 trillion cubic meters, ranking 13th globally. In coal reserves, Ukraine ranks seventh worldwide, with approximately 33.9 billion tons of proven resources.

It should also be remembered that Ukraine remains a developed industrial country with relatively advanced internal infrastructure. It ranks third globally and second in Europe in underground natural gas storage capacity. In terms of main gas pipeline length, it ranks second in Europe and fourth globally. By railway network length, Ukraine ranks eleventh in the world: approximately 21,000 kilometers.

In nuclear power plant capacity, Ukraine ranks third in Europe and eighth globally. Prior to the war, Ukraine ranked first in Europe in ammonia production, third globally in the production of radar equipment and iron exports, and fourth globally in exports of nuclear power turbines, rocket engines, titanium, and clay. It ranked eighth in exports of ores and concentrates, ninth in exports of defense industry products, and tenth in steel production – approximately 32.4 million tons annually.

Once again, I emphasize: Ukraine ranks first in Europe in arable land area and third globally in black soil (chernozem) reserves, estimated at around 255 of global supply. Ukraine ranks first globally in sunflower oil exports, second in barley production, and fourth in barley exports. Until 2022, Ukraine ranked third globally in corn production and fourth in its export, as well as in potato production. It ranks fifth globally in rye production, fourth in honey exports, eighth in wheat exports, ninth in chicken egg production, and sixteenth in cheese exports.

However, as noted above, the implementation of such a strategy is possible only with the participation of those who possess a panoramic and systemic vision of the world and of Ukraine’s place within it. Without rose-colored glasses or populism, without illusions about selfless allies and partners. Such leaders must possess fundamental professional knowledge and practical experience acquired prior to entering political office.

War and destruction have already proven that previous attempts at state-building without a HOLISTIC vision of a LAW-BASED STATE resulted in the emergence of an oligarchic-clan autocracy masquerading as democracy. In essence, this represents an attempt to replicate the Russian, Asian model – the very model against which the Ukrainian PEOPLE and ARMY have risen and continue to fight.

Raising the political culture of society and individual voters in Ukraine is critically important in this context. Our society already knows how to rise up against authoritarianism and take to the Maidan. But it does not know how to elect a worthy government afterward. Twice, the People’s victory over arbitrary power was cynically “stolen” by political forces from the “Maidan stage.” In exchange for populism and empty slogans, without strategy or real reform intentions, old-new politicians became wealthier, while the political system became less transparent and more authoritarian.

This is precisely why new strategies and laws for building democracy are needed. It is necessary to disseminate among voters the fundamental democratic values that new elected officials must uphold not in words, but in practice, and implement in post-war life.

Three fundamental laws of democracy were formulated and published prior to the 2019 presidential elections (newspaper Day (Den’), article “Unlearned Lessons of the Hetmanate and the National Idea of Ukraine in Contemporary Conditions”, 2018 https://day.kyiv.ua/article/den-planety/nevyvcheni-uroky-hetmanatu-ta-natsionalna-ideya-ukrayiny-u-suchasnykh-umovakh2). These laws received a national copyright registration certificate (No. 87693, April 11, 2019).

The first law of modern democracy is the law of a necessary level of socio-economic development and political culture within civil society to ensure the effective functioning of democratic institutions.

Its essence lies in the fact that while a critical mass of a prosperous middle class and a certain level of political culture are necessary conditions for democracy, they are not sufficient on their own.

They must be adequate to ensure the functioning of democratic institutions, societal oversight of power, and the necessary adaptation of governance mechanisms to protect democracy in response to changes in both the internal and external environment.

The second law of modern democracy is the law of configuration (the distribution, balance, and checks of power) within a democratic system.

This means that genuine, not merely formal, electoral accountability, transparency of government bodies, and equality of all citizens before the law can be ensured only through the real separation of the three branches of power: legislative, executive, and judicial.

At the same time, the maximum possible number of internal state governance functions should be transferred to the lowest feasible level – local self-government – while the rights of the parliamentary opposition must be clearly defined and legally protected.

The third law of modern democracy is the law of political stability, continuity, and professionalism of public administration.

Its essence lies in the fact that while the existence of at least two non-leader-centric political parties founded on democratic ideology is a necessary condition for political stability, it is not sufficient. These parties may differ in their visions of the world’s evolutionary development – one conservative, the other liberal – but they must be united by shared democratic values: electability, accountability, and openness of state power to society.

As for preserving continuity and professionalism in democratic governance, this must be ensured through a legally defined system protecting non-partisan professional civil servants from unlawful political interference.

Politicians change with each election, while non-partisan professionals develop their careers over decades. They must be the bearers of institutional memory, expertise, and stable traditions of state governance.

The guarantee of all this must be freedom of speech and professional, patriotic media free from unlawful influence – the fourth element of non-state power in a democracy.

Let me remind you that if the “fourth estate” – the media – fails to help society distinguish between political and professional elites, does not promote the best professionals capable of systemic and panoramic thinking, and of developing scientifically grounded strategies, but who lack access to strategic decision-making, then it artificially restrains the renewal of political elites. In effect, it becomes an accomplice to deprofessionalization, incompetence, and corruption in state power. It facilitates and paves the way to power for fraudsters, populists, corrupt officials, and criminals.

True benchmarks for defining elites have long been articulated:

“Power not guided by wisdom leads to disorder and injustice.”

(Socrates, 5th century BC)

“Those who buy power with money become accustomed to profiting from it.”

(Aristotle, 4th century BC)

“The elite are those who can look far ahead and preserve what matters most – human dignity. There would be far less evil in the world if all those in power understood that in their hands lies a beautiful way of serving others.”

(Cardinal Lubomyr Husar)

https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/6994748e7a0d8/