Ігор Смешко: Нова українська зовнішня політика у нових умовах

Україна, яка свого часу добровільно ліквідувала усю ядерну зброю, що знаходилася на її території, могла б стати неформальним лідером нового широкого міжнародного руху за дієве посилення контролю над ядерною зброєю та засобами її доставки. Про це йдеться в блозі лідера партії «Сила і Честь» Ігоря Смешка.

▶ ЗРОСТАННЯ АГРЕСИВНОСТІ, ЩО ЗМІНЮЄ СИТУАЦІЮ У СВІТІ

Зростання агресивності у поведінці наддержав на світовій арені кардинально змінюють останнім часом ситуацію у світі. Ознаками цього є руйнація американсько-російського Договору про ліквідацію ракет середньої та меншої дальності в Європі (РСМД), положення якого виконує й Україна. Він може припинити свою дію вже 2 серпня цього року. Створення нових видів озброєння та фактичний провал багатосторонньої угоди 2015 року щодо ядерної програми Ірану і загальна ерозія міжнародного права із послабленням ролі ООН та інших міжнародних організацій лише поглиблюють цей процес.

Вкрай розпливчато виглядає сьогодні й ситуація навколо американсько-російського договору про Стратегічні наступальні озброєння (СНО-ІІІ), дія якого завершується у 2021 році. Фактично, чи не єдиним механізмом забезпечення хоч якоїсь міжнародної довіри, залишається лише Договір про відкрите небо 1992 року, який дозволяє країнам-учасницям здійснювати спостережні польоти над територією одна одної.

Вочевидь, невипадково президент США Дональд Трамп нещодавно ініціював підготовку пропозицій щодо укладення нової міжнародної угоди з контролю над ядерною зброєю, сторонами якої, окрім Сполучених Штатів і Росії, за задумом має стати й Китай. За наявною інформацією, ця ініціатива наразі перебуває на ранній стадії та безсумнівно потребуватиме непростого процесу уточнення багатьох важливих параметрів.

▶ В КЕРІВНИЦТВІ СУЧАСНОЇ РОСІЇ ВІЙНА ВЖЕ НЕ Є ТАБУ

Надважливим при цьому є і те, про що свого часу говорив видатний радянський вчений Сергій Капиця: «…проблема ядерної зброї не тільки технічна. Це іще проблема людської свідомості і виховання». У той же час більшість керівників радянських часів, які боялись і активно протистояли Заходу, все-таки знали із особистого життєвого досвіду, що таке справжня світова війна.

Сьогоднішні російські правлячі кола, які явно не цураються силових варіантів, навіть із погрозою застосування ядерної зброї при вирішенні завдань власної національної політики, – явно не обтяжені цим досвідом.

Можна констатувати, що в керівництві сучасної Росії війна вже не є табу. Вона стала давно уже інструментом політичного шантажу й досягнення своїх цілей, навіть ризиком плати за це надвеликої ціни для народів світу. Тому не випадково на одному із засідань дискусійного клубу «Валдай» президент Росії Володимир Путін, розмірковуючи про ядерну війну, зазначив, що росіяни, у разі її виникнення, «як мученики попадуть до раю».

І, хоча багато хто на Заході бажає й сьогодні не помічати загрозу з боку Росії, у світі в цілому зростає розуміння того, що у сьогоднішніх умовах будь-яка серйозна кризова ситуація може призвести до конфронтації. Схоже, на планеті усе ж таки збільшилася кількість й тих, хто вважає існування надійної системи контролю за ядерною зброєю запорукою збереження нашої цивілізації.

▶ ФОРМУВАННЯ НОВОЇ ГЕОПОЛІТИЧНОЇ РЕАЛЬНОСТІ, ВІД ЯКОЇ ЗАЛЕЖАТИМЕ ПОДАЛЬШЕ ІСНУВАННЯ УКРАЇНИ

В сьогоднішніх умовах відсутності простих відповідей на будь-які питання – і на міжнародному, і на національному рівнях, – маємо пам’ятати: Будапештський формат, який випливає з відомого Меморандуму про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ), більш відомого як Будапештський меморандум 1994 року, має залишатися головним інструментом нашої дипломатії.

На жаль, свого часу з невідомих причин з порядку денного української зовнішньої політики зник вельми перспективний чотирьохсторонній формат Україна–США–ЄС–РФ, який згодом отримав назву «Женевський» і потенційно міг би додатково стати потужною площадкою для плідних контактів та проведення результативних переговорів. Використовуючи дипломатичну мову, вже можна стверджувати, що заміну «Женевського» формату на «Нормандський» навряд чи можна назвати вдалим кроком української дипломатії останніх років…

Однак, які б формати нам би не пропонувались і нами б не реалізовувалася, маємо розуміти: сьогодні ми є свідками формування нової геополітичної реальності. Реальності, в якій Україна має знайти адекватні відповіді на сьогоднішні непрості виклики, адже від цього залежатиме подальше існування нашої держави.

▶ УКРАЇНА, ЯКА ЛІКВІДУВАЛА ЯДЕРНУ ЗБРОЮ, МОГЛА Б СТАТИ НЕФОРМАЛЬНИМ ЛІДЕРОМ НОВОГО ШИРОКОГО МІЖНАРОДНОГО РУХУ

Водночас, з історії міжнародних відносин також добре відомо, що будь-яка криза – це, серед іншого, й потенційна можливість для реалізації розумних ініціатив або навіть здійснення якісного прориву. Безумовно, Київ міг би спробувати використати цю ситуацію на свою користь. Якщо, звичайно, припинити марнувати такий дефіцитний сьогодні час на беззмістовні гадання щодо термінів вступу в Євросоюз, чи НАТО.

Так, Україна, яка свого часу добровільно ліквідувала усю ядерну зброю, що знаходилася на її території, могла б стати неформальним лідером нового широкого міжнародного руху за дієве посилення контролю над ядерною зброєю та засобами її доставки у напряму створення універсального багатостороннього зобов’язуючого формату. Цю тематику можна було б зробити, як зараз модно казати, певною «фішкою» української зовнішньої політики на сучасному етапі історичного розвитку нашої держави.

Наочним свідченням значної актуальності даної проблематики стало проведення 2-3 липня цього року в Сполучених Штатах міжнародної зустрічі, в якій взяли участь експерти з більш, ніж 40 країн світу і в рамках якої обговорювався широкий спектр питань, пов’язаних з нерозповсюдженням зброї масового ураження.

Такий підхід, – вчасно оприлюднений, наприклад, в ООН, де у 2020 році має пройти чергова оглядова конференція щодо ДНЯЗ, – цілком ймовірно отримав би певний позитивний резонанс у світі і міг би навіть об’єднати навколо цієї ідеї цілу групу країн з різних континентів, серйозно стурбованих сьогоднішньою ситуацією у світі. Така, якісно нова українська зовнішня політика, на думку політичної партії «Сила і Честь», стала б ознакою дійсної державної зрілості, мудрості і далекоглядності.

Лідер партії «Сила і Честь» Ігор Смешко