І. СМЕШКО. Про що не сказав Хербст

Нещодавно прочитав цікаве, як на мене, інтерв’ю колишнього Посла США в Україні (2003 – 2006 рр.) пана Джона Хербста, яке він дав у м. Вашингтоні кореспонденту «Української правди» (13.01.2014 р.).

Посол Д. Хербст, порівнюючи два Майдани в Києві, 2004 і 2013 років, відмітив, що їх поєднує спільна «…причина для протестів, що існувала і перед Помаранчевою революцією – корумпованість влади…». А, до головних причин того, що «Помаранчева казка» (вислів кореспондента) не була здійсненна у житті, назвав те, що «…люди були розчаровані тим, як нова влада боролась із корупцією…» .

Характеризуючи найближче оточення Президента В.Ющенко, Посол Д.Хербст визнав, що «…багато олігархів в команді Ющенка не сильно відрізнялись від олігархів Януковича…» та він «…не є впевненим, що уся Помаранчева команда була набагато моральніше, ніж команда Кучми…»

Ці слова нагадали мені моє інтерв’ю газеті «День», більш ніж трьохрічної давнини. В ньому йшлося про «бомбу», яка була закладена Президентом В. Ющенко під паростками створеної до нього системи професійних спецслужб України, які і повинні були удосконалювати цю боротьбу із корупцією. Починаючи із 2005 року, саме ним було введено у  практику призначення на керівні посади у силові органи держави «політпризначенців»: висуванців – непрофесіоналів, єдиною заслугою яких для отримання посад, була їх лояльність до політичної сили при владі.

Признаюсь, я навіть не очікував, як швидко ці його кадрові «інновації»   будуть використанні та «удосконалені» у подальшому. Як результат – повна «політична приватизація» силового сектору держави та подальші катастрофічні провали не тільки у боротьбі із корупцією, але й  в захисті національної безпеки і оборони країни. І усе це – у поєднанні із відсутністю будь-якого реального контролю над правоохоронними органами та спецслужбами держави, не тільки з боку громадянського суспільства, але й з боку парламентської опозиції.

З Вашого дозволу, нагадаю лише деякі тези того інтерв’ю газеті «День» (№ 209 від 16 листопада 2010 року):

«…На жаль, за останні п’ять років рівень ефективності не тільки СБУ, а й усієї правоохоронної системи зазнав серйозного удару.

Причина цього — запровадження з 2005 року в практику політичні призначення на керівні посади в правоохоронних органах. Так, на Заході є така практика, але для цього необхідно було заздалегідь, перед введенням подібної практики в Україні, змінити законодавство нашої країни. Наприклад, міністр оборони США не може особисто втручатися в кадрову політику та бойову підготовку професіональних військовослужбовців. Міністр внутрішніх справ Німеччини ніколи не втручатиметься в оперативну роботу свого міністерства.

У них, в разі політичних призначенців, звужені їхні повноваження. Крім того, ці політично призначені посадовці знаходяться під жорстким законодавчим контролем із боку опозиції. Як правило, голова профільного комітету доглядає за цими посадовцями і, як правило, він із опозиції. В 2005 році президент Ющенко, не створивши попередньо відповідної законодавчої бази, призначив цивільних і непідготовлених людей на посади в силових структурах. Таким чином, він відкрив скриньку Пандори. Я особисто вважаю, що тоді була закладена велика бомба під ці силові установи, що згодом й призвело, за останні п’ять років, до витоку найбільш професійних кадрів із них.

— Це триває і сьогодні?

— А що змінилося? Є велика різниця між кар’єрним військовослужбовцем, який відслужив від лейтенанта до генерала й політично призначеною людиною. Останній не є професіоналом, він не виріс в надрах служби. Інше питання, а що у нас є дієва опозиція в парламенті? Всі, хто приходить до влади, думають, що приходять на все життя, але форма демократичного правління, якраз, і говорить, що з першого ж дня, коли ти прийшов до влади, пам’ятай, що ти можеш знову, і досить швидко, опинитися в опозиції… За відсутності закону про опозицію, який може бути дієвий законодавчий контроль за владою? Нажаль, у нас в суспільстві присутнє дуже спотворене уявлення про демократичну систему влади, яка б відповідала базовим законам і цінностям, притаманним чинним в світі — реальним, а не псевдодемократіям.

— Як ви вважаєте, чи не заганяється сьогодні опозиція на маргінес?

— …Якщо опозицією керуватимуть ті, хто втратив владу і тільки мріятимуть про те, щоб за будь-яку ціну повернутися до неї, тоді це неефективна опозиція. Це й загроза для подальшого руйнування країни. Опозицією повинні керувати ті, хто готовий іти до влади, щоб свідомо взяти на себе тягар відповідальності, і, перш за все, не повторювати помилки своїх попередників…».

Але, чому так важливо, згадувати та говорити про це – саме зараз?  Тому,  що без вивчення помилок минулого – не може бути і руху уперед.

Поки більшість нашого народу не зрозуміє, що «добрих царів» та самопроголошених «месій» не буває, і тільки справжня ДЕМОКРАТІЯ може спасти нашу державу, ми будемо ходити по колу.

Збудувати ж ДЕМОКРАТІЮ, особливо, у нашій все ще розколотій країні,  можна лише конституційним шляхом та виборами. А, також і мирними Майданами. Іншого шляху просто немає. Але, мирні Майдани повинні мати моральних лідерів, які мають право на моральне лідерство не вмінням демагогічно проголошувати гасла та обіцянки, а справжнім розумінням та сформульованою ПРОГРАМОЮ ДІЙ по розбудові СИСТЕМИ ДЕРЖАВНИХ  ОРГАНІВ СПРАВЖНЬОЇ ДЕМОКРАТІЇ. Без цього, знову може з’явитися новий «кіт у мішку». Навіть, якщо він буде тримати в руках стрічку Євросоюзу.

Джерело: https://day.kyiv.ua/blog/polityka/pro-shcho-ne-skazav-kherbst

Прес-служба Політичної партії “Сила і Честь”