КОНСЕРВАТИВНІ ПРИНЦИПИ. Вінстон ЧЕРЧІЛЛЬ
Принципи нашої партії не виставляються на аукціон. Ми не гендлюємо із жодним прошарком громадської думки. Якщо, одначе, є інакодумці, які все більше приєднуються до напрямку, визначеному для нас Обов’язком, то ніякі спогади про минулі розбіжності чи застарілі чвари не повинні нам заступати шлях до створення природних об’єднань, які виходять зі спільної політики та єдиної мети.
Я не вірю в пошуки якоїсь панацеї або всесильних ліків, у залежність від яких ми мусимо поставити нашу довіру й долю, намагаючись продати усім без винятку як запатентований засіб. Легко зірвати оплески, легкодумно просторікуючи про грандіозні нові задуми в політиці, особливо коли обійдено всі конкретні пропозиції. Ми не повинні дошукуватись якоїсь жорсткої, симетричної форми доктрини, яка так тішить уяву соціалістів і комуністів. Наші почуття й британський темперамент цілком інші. Як і наші цілі. Ми прагнемо до вільного й варіативного суспільства, в якому для переважної більшості чоловіків і жінок існують можливості вести щасливе, достойне й успішне життя. У нашому національному бутті ми принципово проти усіх систем жорсткого уодноманітнення і ми стали великою нацією, потураючи толерантності більше, аніж логіці.
Певно, було б помилкою першочергової ваги поринути в програми обіцянок й підкупів, сподіваючись завоювати публічну прихильність. Але якщо ви мені скаже те: «Як нам здати собі справу про політику Консервативної партії? Що нам говорити про наші заміри, нашу справу й віру, які в нас є?» – на ці питання завжди можна дати негайну відповідь.
Наші основні цілі такі: підтримувати християнську релігію і протидіяти всіляким на неї нападам. Захищати нашу Монархічну й Парламентську Конституцію.
Вжити заходів для належного захисту від зовнішнього агресора та для безпеки нашої морської торгівлі. Підтримувати закон і порядок, безсторонню справедливість суддів, вільних від втручання або тиску з боку виконавчої влади. Відновити здорову фінансову систему й чіткий нагляд за національним доходом і витратами. Боронити й розвивати нашу вітчизняну торгівлю, без якої Велика Британія загине. Сприяти усім заходам, спрямованим на поліпшення здоров’я й соціальних умов людей. Дотримуватись як основного правила підтримки вільного підприємництва й ініціативи на противагу державній торгівлі й націоналізації промисловості.
До цього я хотів би додати ще деякі міркування. Ми виступаємо проти встановлення соціальної держави, яка контролює засоби виробництва, розподіл і обмін.
Нас питають: «Яка ваша альтернатива?» Наша консервативна мета полягає у встановленні демократії приватної власності, одночасно незалежної та взаємозалежної.
У цей зміст я включаю програми участі у прибутках придатних для цього галузей промисловості, а також внутрішні консультації між роботодавцями та найманими робітниками. Фактично ми домагаємося встановлення статусу найманого робітника як рівноправного партнера, а не безвідповідального найманця. Інтерес найманого робітника якраз і полягає в тому, щоб радше мати багато різноманітних, відкритих перед ним альтернатив, ніж служити одному всемогутньому роботодавцеві, який зветься Державою. За умов колективної угоди він перебуватиме у кращому становищі і продуктивність праці від цього зросте; усього й для всіх буде більше, як і свободи, якщо найманий працівник у переважній більшості випадків зможе сам обирати й міняти свою роботу, а також мати справу з приватним наймачем, який, як
і він сам, зазнає звичайних життєвих труднощів і, як і він, залежить від особистої ощадливості, винахідливості та вміння добре господарювати. Тільки у такий спосіб можна зберегти традиційні цінності британського характеру. Ми не бажаємо, аби народ цього стародавнього острова був зведений аристократією привілейованих чиновників або привілейованої партії, сектантських або тред-юніоністських босів до маси одержавлених пролетарів, гнаних туди й сюди, оселених то тут, то там. Ми проте тиранії та переслідувань з боку підприємств, де працюють члени лише однієї профспілки. Наш ідеал -це узгоджений союз мільйонів вільних, незалежних сімей і домівок заради їхнього благоденства та служіння справжній британській славі та світовій злагоді.
Свобода підприємництва й свобода найманої праці неможливі без розроблених систем гарантій проти банкрутства, нещасних випадків чи бід. Ми не прагнемо до непередбачливого послаблення засад суспільства, а лишень до того, щоб підняти поруччя на життєвих сходах, для захисту безпомічних або неповноцінних людей від падіння в безодню.
Як Консервативна, так і Ліберальна партії зробили значний внесок у справу гарантування мінімального рівня життя та праці. У цьому є також і моя частка. Минуло 38 років відтоді, як я впровадив першу Програму страхування по безробіттю, та 22 роки по тому, як обіймаючи посаду міністра фінансів від консерваторів, я заснував і ввів пенсії для вдів, а також знизив вік для одержання пенсії від 70 до 65 років. Наразі ми просуваємося до другої широкої програми національного страхування, яка навіть за умов тяжких наслідків війни була започаткована парламентом, де переважала консервативна більшість. Чільним принципом політики консерваторів, юніоністів чи торі — називайте як хочете – є захист широкого загалу від зловживань з боку монополій та від обмежень на торгівлю й підприємництво, незалежно від того, чи йдуть ці біди від приватних корпорацій, зловмисних планів доктринерських урядів, а чи від некомпетентності й сваволі державних відомств. Насамкінець, ми проголошуємо себе недремними противниками усіх класових, офіційних або партійних привілеїв, які суперечать духові нашого острівного народу, духові, спалахи якого невпинно здіймаються вгору від усіх людей, їхніх справедливих звершень, винагород та величезних переваг і у війні, і в мирі.
Як годі нам окреслити напрями політичної боротьби? Британський народ спонукають в основному до дії не сподівання на матеріальну вигоду. А то б ми давно вже потонули в океані минувшини. Ледь не в усіх випадках його надихають почуття й інстинкти, а не програми чи приземлені обрахунки.
[B]Тепер я переходжу до іншого аспекту тієї самої проблеми й повинен просити вашої вибачливості, якщо розкрию перед вами цей предмет як справу великої ваги. Питання постає так: «Чи виступають консерватори проти планування?». Планування – явище не нове. Кожний уряд, давній чи новий, повинен дивитися вперед і планувати. Хіба ж не радив Йосип фараонові будувати зерносховища та наповнювати їх для неврожайних років, коли води Нілу міліють? Він чинив у протилежний спосіб порівняно із теперішнім урядом, який, далебі, марнує сприятливий період для зведення країни на ноги й розтринькує замість цього всі накопичені багатства. Але ми, звичайно ж, – за планування. Але планування заради чого?
Ми вважаємо, що планування у ці нові часи, маючи у своєму розпорядженні всі здобутки науки, повинно бути спрямовано на надання кожному окремому громадянинові якнайширших можливостей вибору дій за всіх обставин злетів і падінь у повсякденному житті. Чим вільніший вибір людини, тим вірогідніше, що він буде мудрим і плідним, і не тільки для того, хто обирає, а й для спільноти, в якій він живе. Що ж, є важлива відмінність між якістю і типом планування. Цей-бо тип планування докорінно відрізняється від колективістського задуму перемолоти геть усе у величезному державному млині, що доконче зруйнує у цій круговерті свободу й незалежність, які є основою нашого способу життя й уславленою прикметою нашого народу.
Соціалістична політика й мета полягають у згладжуванні всіх тих відмінностей в оплаті, — якщо скористатися пишномовним тред-юніоністським висловом, – які є наслідком особистих зусиль і здібностей людей, та у встановленні за всяку ціну непорушної межі, вище якої не дозволено піднятися нікому, окрім соціалістичних лакеїв і політиків. Звичайно, вони можуть здійснювати це тільки поступово, але саме до цієї мети вони прагнуть і саме цієї мети спроможна досягнути їхня політична філософія.
Мені приємно бачити, що відповідальні лідери тред-юніоністів, — хоч вони й можуть називати себе соціалістами, – які перебувають у повсякденному контакті з виробничим і трудовим життям, без вагання чинять опір цій залізній ході зрівнялівки. Адже цей процес був би фатальним для всіх тих сил, які спроможні виробляти у
більших обсягах і більш передову продукцію; він позбавив би кожну людину права якнайкраще виявити саму себе і свої здібності для блага не тільки своєї родини, а й своїх співвітчизників, покладаючись при цьому на старовинні, вільні й добре знані закони, на підвалинах яких був розбудований наш спосіб життя на цьому острові.
[C]Я сподіваюся, що ви вже всі опанували офіційний соціалістичний жаргон, якому наші керівники, як вони себе називають, хочуть нас навчити. Ви не повинні вживати слово «бідні»; їх-бо слід описувати як «групу з низьким прибутком». Коли порушується питання про заморожування платні робітників, то міністр фінансів говорить про «перебої у зростанні особистих прибутків». Ідея полягає в тому, що раніше платники податків жили заможно, і через це буде цілком прийнятним і безпечним їх трусонути. Серу Стаффорду Кріпсу не подобається згадувати слово «платня», але ж він має на увазі саме це. Є прекрасні слова про рідний дім і батьківщину. У майбутньому їх називатимуть «житловою одиницею». Я, далебі, не знаю, як же нам доведеться співати нашу стару пісню «Рідний дім, любий рідний дім». «Житлова одинице, люба моя житлова одинице, немає на світі місця, подібного до нашої житлової одиниці». Я сподіваюся дожити до часів, коли побачу, що британська демократія геть виплюне увесь цей мотлох. Містер Герберт Моррісон нещодавно поскаржився. «Соціалізоване виробництво, – сказав він, – є предметом найбільш упертих перекручень, у той час як труднощі й хиби приватного виробництва замовчуються». Що він розуміє під отим «замовчуються»? Якщо приватне підприємництво зазнає невдачі, то його власники можуть бути оголошені неплатоспроможними. Чи схоже це на замовчування?
[D]Кожна тенденція соціалістичного правління спрямована до централізації влади. Вона внутрішньо притаманна їхньому [соціалістів] розумінню державного управління. Проте, як свідчить історія, розподіл правлячої влади понад 500 років безперервно був метою британського народу. Розподіл влади – це лейтмотив нашої парламентської системи й конституційних засад, поширених нами по всьому світу. Ідея регулятивів і противаг, непримиренність до теорії, за якою одна людина або група людей спроможні погрозливими жестами й рішеннями довести всіх інших до стану плазування, – саме це завжди становило бойовий клич британської нації, як і розподіл влад завжди був одним із бойових гасел британського народу. І саме звідси цей принцип був перенесений до Америки. Систему Американської Конституції сформовано так. щоб перешкодити будь-якій особі, а чи угрупованню встановити деспотичний контроль над усією нацією. Певна річ, Америка має у своєму Союзі сорок вісім штатів; через спромогу жити своїм власним життям, на свій власний розсуд та в межах широких повноважень, відстоюваних усіма разом, вони захищені й убезпечені супроти всього, неминуче притаманного правлінню однієї особи або незаконно обраної автократії. <…>
Ми, консерватори, хочемо, аби планування майбутнього мало місце насамперед у кожній окремій оселі й сім’ї. Якщо вони не складають плани на майбутнє, то цього не вчинить жодна державна структура. Лише завдяки їхній спонукальній потузі можливий ширший прогрес. Існують древні закони й звичаї нашого острова. Державна структура повинна рухатись вперед і передбачати поступ науки й промисловості. Чому ми маємо обирати тих чи тих поважних людей, якщо вони не в змозі вказати нам шлях? Одначе зрештою виходить, що саме народ є рушієм поступу від покоління до покоління і саме його спонукальна сила й витримка становлять підвалини життя нашої батьківщини. Якщо імпульс народу згасає, ніяке планування шляху вперед його не замінить. Соціалізм, діючи через бюрократію, руйнує індивідуальні імпульси мільйонів осель. Типовий висновок, який багато хто з членів Соціалістичної партії виводить із будь-якої події, полягає в необхідності голосувати тільки за Соціаліста й Державу, аби вони опікувалися рештою народу. Але ж наскільки далеким це все є від фактичної ситуації, коли ми повинні боротися за наше існування саме у своїй хаті й в усьому світі й коли ми повинні боронити наше життя супроти виклику озброєного й агресивного комунізму, представленого Радянською Росією. Повірте мені, головним осередком життя і сили Британії є домівка й сім’я. Але в них ви отримали також свій вільний шанс. Нехай люди скористаються своїм благим здоровим глуздом і примножують вибір, відкритий перед ними на кожному склад- ному етапі їхнього життя. Тільки-но свобода заструмує із джерела їхніх сердець, тоді справді матимемо країну, яка, за умови мудрого правління, буде в силі відігравати велику роль у світі; але перепиніть це джерело, станьте йому на заваді, обмежте й закуйте в кайдани необхідну діяльність думки й обміну порадами у власному домі, як усі ваші прекрасні Утопії розлетяться вщент й опиняться долі.
[Е]Мудрість наших предків понад триста років домагалася від конституції розподілу влад. Корона, Палата лордів і Палата громад завжди врівноважували й стримували одна одну. Обмеження влади монархії було справою, за яку, як кажуть ліберали, «Гемпден помер на полі бою, а Сідней — на ешафоті». Зосередження усієї влади над повсякденним життям звичайних чоловіків і жінок у чинникові, який зветься «Державою», здійснюване фактично однопалатним правлінням, є реакційний крок, що суперечить загальній тенденції британської історії та нашому призначенню у світі. Британський народ споконвіку відчував відразу до свавільного й абсолютистського правління у будь-якій формі. Славетні люди, засновники Американської Конституції, втілили цей розподіл влад у найвагомішій і довготривалій формі. Вони не тільки розмежували виконавчі, законодавчі й судочинні функції, а й шляхом упровадження федеральної системи зберегли також для місцевих громад широкі й суверенні права, і завдяки усім цим засобам вони зберегли – незрідка ціною певних незручностей – систему законності й свободи, в умовах якої домоглися успіхів і лідерства в усьому світі. Соціалістична концепція всемогутньої Держави, яка втручається у щонайменші дрібниці жита й поведінки індивіда і вимагає планування й формалізації його праці й винагород, є відразливою й огидною для друзів свободи. Ці абсолютистські сили можуть вчинити таке, що група політиків, яка отримала більшість місць у парламенті, перетвориться на панів, а не слуг народу, і централізує всю владу у Вайтхолі. Поки що ми перебуваємо лише на першому етапі цього лиховісного шляху. Але підприємливість, завзяття та ініціатива вже калічаться. Ощадливість карається найтяжчими у світі податками. Пропущені парламентом, формальні правила дедалі більше витісняють стосунки за статусом. З’явилися сотні злочинів, незнаних перед війною, які караються штрафами й ув’язненнями. А все це, щиро кажучи, становить лише крок до повної Соціалізації.
«Усі люди створені рівними», – проголошує Американська Декларація Незалежності. «Усі люди будуть утримуватися рівними», — стверджує Британська Соціалістична партія. Нема сумніву, що єдиним винятком будуть міністри та члени уряду і спільники. Якщо це вже має місце перед нашими очима, коли націоналізовано лише одну п’яту промисловості і ми все ще зберегли наші політичні права й свободу, то можна здати собі справу, що станеться, коли буде завершено увесь процес. Поклоніння всесильній Державі, перед якою розпростерлася упосліджена маса пересічних громадян, належить до найбільш смертоносних і підступних ілюзій, через які вільні люди, якими ми ще є, можуть відкинути геть права й свободи, що їх вони зобов’язані вважати дорожчими за власне життя, – заради самих себе та своїх дітей. Британська нація повинна зараз здійснити вибір і прийняти одне з найважливіших рішень у своїй історії. Це вибір між двома способами життя; між особистою свободою і пануванням Держави; між концентрацією власності в руках Держави та розширенням демократії приватної власності; між політикою всезростаючого контролю й обмежень та політикою вивільнення енергії і винахідливості; між політикою принизливої зрівнялівки та політикою знаходження можливостей для всіх піднятися вище середнього рівня.
Використано переклад з видання “КОНСЕРВАТИЗМ: Антологія. 2-ге вид”. / Упоряд. О.Проценко, В.Лісовий. – К.: ВД “Простір”, “Смолоскип”, 2008. – xxviii + 788 c. – (“Політичні ідеології”).
