Білоруські силовики прокидаються у холодному поті, тому що Їм доведеться зіткнутися із бійцями полку Калиновського

Як Україна вибудовуватиме свої подальші взаємини з Білоруссю? Чому білоруські силовики бояться бійців Калиновського полку? Чому зовнішня політика Києва щодо іранського та білоруського режимів так сильно відрізняється?

На ці та інші питання сайту Charter97.org відповів експерт з питань зовнішньої та безпекової політики фонду «Майдан закордонних справ», ексрадник посольства України в Канаді та Кенії, член Політради Політичної партії “Сила і Честь” Олег Бєлоколос.

Путін заявив про вихід із «зернової угоди», але після переговорів із Ердоганом різко змінив свою позицію. Також він побоявся допомагати члену ОДКБ Вірменії під час активізації конфлікту з Азербайджаном, якого підтримала Туреччина. Чому Путін боїться йти на конфлікт з Ердоганом?

— Тут треба дивитися на загалом широкий спектр відносин Росії та Туреччини. Там є економічний аспект, будівництво атомної електростанції, також важлива політика Туреччини в регіоні, вона відіграє критичну роль для Росії, в тому числі в плані експорту сільгосппродукції, хімічної промисловості та іншого. Тому це не той сусід, якого путінський режим хотів би злити в умовах ізоляції, що посилюється, з боку Заходу. У цих умовах Кремлю йти ще й на конфронтацію із Туреччиною не вигідно. Путін боїться обвалити практично все і залишитися наодинці з Китаєм та Іраном (не будемо тут перебільшувати роль Зімбабве чи Венесуели). Тобто Туреччина є серйозним сусідом, з яким зберігається досить великий обсяг різних зв’язків. Путін зараз не в тій ситуації, щоб бути зухвалим.

З початку повномасштабної війни Китай та Індія нарощували економічні відносини з Росією. Але на нещодавньому саміті ШОС лідери цих країн висловилися проти війни, яку розпочав Путін. Чи можуть Китай та Індія змусити Путіна припинити війну?

— Я не чув, щиро кажучи, щоб вони відкрито висловилися проти війни. Китай займає позицію нейтралітету з більшою симпатією до Росії. Заява Індії про те, що не треба застосовувати ядерну зброю, вона теж далека від явної антивоєнної риторики. Ці країни, користуючись моментом, купують із великою знижкою російську сировину. У цій ситуації вони, можливо, навіть зацікавлені в тому, щоб така ситуація ще якийсь час тривала.

Активну допомогу Росії останнім часом надає Іран, постачаючи озброєння. Водночас Лукашенко надав територію Білорусі для атак російської армії в Україну. При цьому зовнішня політика Києва щодо іранського та білоруського режимів суттєво відрізняється. З чим це пов’язано?

— Наразі триває процес вироблення рішень. Я впевнений, що найближчим часом ми побачимо якісь зміни у бік і Мінська, і Тегерана. Вони стали на бік нашого ворога, і, відповідно, також оцінюватимуться. Громадська думка однозначно налаштована проти цих режимів. При цьому, незважаючи на війну, ми зберігаємо демократію, керівництво країни прислухається до настроїв громадськості. Тому найближчим часом ми побачимо якісь зміни у цьому плані.

Українські депутати зустрілися з полком Калиновського та заявили, що готові з ним говорити як із легітимним представником білоруського народу. У чому головний меседж цієї події? Як Україна вибудовуватиме свої взаємини з Білоруссю?

— Я, як українець, можу тільки вітати такі кроки. З офіційної точки зору, Лукашенко давно вважається самопроголошеним, нелегітимним представником білорусів. Але є люди, наші сусіди, які зі зброєю в руках, не шкодуючи свого життя, допомагають нам відбивати агресію Росії. І це суттєвий момент, який мотивував представників нашої влади на такий крок. Знову ж таки, я це тільки вітаю. Сподіваюся, за цим кроком підуть і інші, можливо з якоюсь більшою формалізацією щодо якихось міжнародних процедур. Перші кроки вже зроблено, сподіваюся, за ними будуть і інші.

Полк Калиновського обговорюється топовими білоруськими силовиками та самим Лукашенком. Чому вони його так бояться?

— Вони (провладні силовики, – ред.) “хоробро розправилися” з беззбройними демонстрантами, але як люди, котрі бояться отримати відсіч, бачать загрозу в цих бійцях. Вони відверто бояться, розуміючи, що з ними матимуть справу не невинні дівчата в білих пальтах із парасольками, а серйозні люди, що пройшли горнило війни. Тому білоруські силовики прокидаються у холодному поті, боячись можливої ​​зустрічі з ними.