Олег Бєлоколос про енергетичну кризу та чи варто боятися російського шантажу?

“Люди помиратимуть” – наприкінці жовтня відома агенція Bloomberg поширила апокаліптичний прогноз цьогорічної зими для Фінляндії унаслідок відмови від російських енергоносіїв і можливих перебоїв в електропостачанні. Детально змальовуючи жахіття страшенних холодів і майбутні неймовірні страждання, що очікують на пересічних фінів, експерти Bloomberg ще й лякали цю північну країну тяжким вибором між поганім і гіршим сценаріями.

Утім, та ж сама Bloomberg була змушена визнати, що Фінляндія, чи не найкраще у Європі має бути готовою до зимових холодів. Адже, виходячи з відомих історичних причин, її оборонне відомство роками нагадувало фінським громадянам про необхідність мати вдома радіоприймачі на батарейках, медикаменти першої необхідності та запас продуктів харчування і питної води щонайменше на 72 год.

Що ж, судячи з усього фіни дійсно всерйоз готуються до холодів, заощаджуючи електроенергію і запасаючись генераторами і дровами. При цьому, на відміну від занадто емоційних експертів, ті ж фіни визнають, що це все ж таки “незначні незручності, у порівнянні з тим, що переживають українці”.

Чи замерзнуть європейці

Між тим, не секрет, що прогнози відносно того, як саме замерзатимуть узимку європейці внаслідок українсько-російської війни у ці дні можна зустріти чи не у кожному медіа, що спеціалізується на питаннях міжнародної політики та енергетичної безпеки. Зокрема, дехто впадає в істерику від жовтневих показників інфляції в єврозоні у 10,7% і віщує запровадження жорсткого нормування палива й бензину, а то й неминучу деіндустріалізацію Європи, зокрема Німеччини.

“Захід уже переживав серйозну енергетичну кризу та високу інфляцію”

Утім, залишається невідомим, наскільки добре ці експерти пам’ятають чи знають післявоєнну європейську історію. Адже в 1970-х роках Захід уже переживав серйозну енергетичну кризу та високу інфляцію (у 1973-1979 роках в Європі вона у середньому становила 11,9%. – Gazeta.ua), що мали довгострокові політичні, соціально-економічні та інші наслідки.

Так, відомий британський і американський історик Тоні Джадт у своїй ґрунтовній книзі про історію Європи після 1945 року зазначав: “Між 1971-1976 роками світові ціни на різні товари (окрім палива) зросли на 70%, на продукти харчування – на 100%”. Далі було ще гірше. Як нагадує Тоні Джадт: “Інфляція сімдесятих у Європі – вкупі з другим підвищенням цін на нафту в 1979 році, коли повалення шахиншаха в Ірані спричинило паніку на ринку нафти, та 150-відсткове зростання цін у період з грудня 1979 по травень 1980 року”. “Проте наслідки були цілком відчутними і ще глибшими через посилення експортної конкуренції з новими промисловими державами в Азії і ще дорожчим імпортом позаяк товари (і не тільки нафта) виросли в ціні. Рівень безробіття почав зростати – повільно, але невблаганно.

“Виник серйозний ризик дефолту, а на порятунок країни закликали Міжнародний валютний фонд”

Під кінець десятиліття у Франції понад 7% робочої сили не мали роботи; в Італії – 8%; у Великій Британії – 9%.” – продовжує він. І, як згадує Тоні Джадт: “Поєднання структурного безробіття, зростання цін на нафту, інфляція та зменшення експорту призвело до дефіциту бюджету і боргових криз у всій Західній Європі. Це не оминуло навіть Західну Німеччину, столицю європейського виробництва та головного експортера. Платіжний баланс країни, який у 1973 році мав надлишок у 9 481 мільйонів доларів, упродовж року впав до дефіциту в 692 мільйони. На той час британські державні рахунки вже були хронічно в боргах – настільки, що в грудні 1976 виник серйозний ризик дефолту, а на порятунок країни закликали Міжнародний валютний фонд”.

“У деяких країнах Європи підняв голову войовничий сепаратизм”

На цій, кризовій хвилі, у деяких країнах Європи підняв голову войовничий сепаратизм. Спробували скористатися ситуацією й ультраправі та ультраліві групи, що почали тероризувати усіх, кого вважали своїми опонентами. Так, в Німеччині активно діяла сумно відома Rote Armee Fraction, RAF, Фракція Червоної Армії, що у період між 1970-1978 роками вбила 28 осіб, поранила 93, а 162 осіб узяла в заручники. Серед її жертв були поліцейські, високі державні чиновники та визначні бізнесмені, зокрема президент Дрезднер банку.

Однак, найбільш серйозною була ситуація в Італії. Автор надзвичайно цікавого погляду на післявоєнну Італію Тобаяс Джоунс вказує, що період політичного тероризму в країні від пізніх 1960-х до ранніх 1980-х багатьма називався “повільна громадянська війна”. “Ті роки називалися італійськими anni di piombo, “роками свинцю”: тоді відбулося майже 15 000 терористичних атак і вбито 491 людину” – пише він у своїй книзі “Потаємне серце Італії”.

Утім, як добре відомо, ті труднощі європейцям вдалося згодом успішно подолати. І не останнім чинником цього стало те, що партії майже усіх спектрів у Європі, спільно усвідомили небезпеку політичного екстремізму для демократії і об’єдналися на широкій платформі політичного центру. Додаткового ж імпульсу європейській спільноті надав розпад Варшавського блоку наприкінці 1980-х та утворення дійсно спільного ринку з новими можливостями та сприятливими перспективами.

Виклики нового часу

Тим не менш, спокійні десятиріччя дев’яностих і двотисячних залишилися позаду, а нові часи поставили перед новою Європою нові, багатьма неочікувані і непрості виклики. Саме про них минулого місяця у Брюсселі більш ніж відверто розповів верховний представник ЄС із закордонних справ і політики Жозеп Боррель. Говорячи насамперед про Європу, він прямо зазначив, що “Більше не існує світу, в якому США дбають про нашу безпеку, а Китай і Росія забезпечують основу нашого процвітання. Ми повинні взяти на себе більшу частину відповідальності у гарантуванні власної безпеки”.

“Маємо конкурентний світ, у якому все стає зброєю”

Характеризуючи ж сьогоднішню ситуацію у світі, шеф європейської дипломатії серед іншого окремо наголосив, що “маємо конкурентний світ, у якому все стає зброєю. Зброєю є енергетика, інвестиції, інформація, міграційні потоки, дані тощо. Йде глобальна боротьба за доступ до стратегічних сфер: кіберпростору, морського чи космічного простору”.
Говорячи ж про необхідність підвищення спроможності Європи долати кризи він був більш ніж категоричним: зараз живемо в кризовому менеджменті, з вимірами “сьогодні”, “вчора” та “завтра”. Криза, криза, криза.
Але зовнішня політика – це не просто управління кризами, які виникають одна за одною. Треба намагатися мислити на середньо- та довгострокову перспективу. З пандемією, з кліматом, з енергетичною кризою ми повинні думати також про довшу перспективу.

Вихід із кризового режиму: як і що робити

Потрібно трохи вийти з кризового режиму. Для цього – більше думати про те, як технології змінюють світ. Про взаємозв’язок між енергією, кліматом і сировиною.

Вочевидь, й нам слід прислухатися до жорстких тез пана Борреля та взяти до уваги його відверті поради. Адже, його зауваження про те, що “ми увійшли у світ, де панує радикальна невизначеність”, вірогідно характеризуватиме не одне наступне десятиріччя.

“Агресивна Росія вже почала потерпати від скорочення експорту”

Тим часом, агресивна Росія вже почала потерпати від скорочення експорту до заможного і прогнозованого європейського ринку. Що вона явно не зможе компенсувати широко анонсованим кілька років тому Кремлем “поворотом на Схід”. Більш того, вже пару років тому залежність Росії від КНР ставала більш очевидною. Китай вже у 2020 році став головним торговельним напрямом для Росії – із загальним обсягом двосторонньої торгівлі торік у $109 млрд. Саме туди спрямовувалося російське вугілля, газ, електроенергія, добрива та нафта. Росія фактично стала джерелом постачання сировини до Китаю та ринком збуту для китайської товарної продукції.

КНР, водночас, обійшла Німеччину по обсягах постачання в Росію верстатів та різного промислового обладнання. З 2020 року в Росії з погано прихованою заздрістю спостерігають не лише за проривною американською космічною програмою із залученням приватних компаній, а й за амбітною програмою з освоєння космосу, що здійснює Піднебесна. Більш того, схоже, що Москва вже програла “змагання за Місяць” і Пекіну, що планує свою висадку на Місяць у 2028 році, і Вашингтону, який вже призначив дату своєї місії на 2024 рік.

“Росія змушена постачати свої товари зі спеціальним “російським дисконтом”, що часом сягає 30% від світової ціни”

Сьогодні ж, після місяців масштабної агресії проти нашої держави, Пекін здається схильний й надалі використовувати РФ як джерело необхідної сировини та ринку збуту своєї готової продукції. Так, за підсумками десяти місяців 2022 року товарообіг РФ і КНР збільшився на 33% у порівнянні з 2021 і склав $153,938 млрд. Що характерно, більшу частину російського експорту склали нафта, газ, вугілля і деревина. Натомість, Китай експортував в РФ насамперед готову продукцію. При цьому, з огляду на санкції Заходу, Росія змушена постачати свої товари зі спеціальним “російським дисконтом”, що часом сягає 30% від світової ціни.

Вже очевидно, що керівництво РФ явно не очікувало на доволі високу оперативність запровадження, обсяг і консолідований характер західних санкцій, що вступили в силу після початку масштабного вторгнення в Україну в лютому цього року. З російського ринку вже пішло близько тисячі західних компаній, частина з яких працювали в ключових галузях економіки. Це суттєво послаблює технологічний розвиток РФ, скорочує податкові надходження до бюджету ворога, знижує стандарти корпоративного управління та завдає шкоди ринку товарів широкого вжитку.

“Спостерігаємо стрімке падіння вантажообігу найбільших російських портів”

Свідченням зростаючої ізоляції Росії від цивілізованого світу є нещодавні цифри, оприлюднені німецьким Інститутом світової економіки, що вказують на цьогорічне стрімке падіння вантажообігу найбільших російських портів. Так, обіг вантажів порту Санкт-Петербургу у жовтні становив лише 10% обігу жовтня 2021 року, порту Новоросійська – 50%. Щомісячний імпорт з усього світу, включаючи й Китай, до країни-агресора також впав на 24% у порівнянні з минулим роком, що у грошовому обчисленні становить $4,5 щомісяця. Не випадково, російські підприємства і населення усе більш відчувають обмеження, пов’язані з міжнародними санкціями.

Так, РФ вже відчуває дефіцит певного спектру обладнання і комплектуючих, необхідних для нормального функціонування багатьох виробництв, важливих в економічному плані. При цьому, міжнародні санкції вже ускладнили доступ РФ до товарів, пов’язаних з виробництвом високотехнологічної та військової продукції.

Наприкінці серпня аналітики Європейського центрального банку (ЄЦБ) дослідили бази даних 59 країн-основних торгівельних партнерів РФ, що охоплюють 86% російського імпорту. Дійшли висновку, що вибірковий огляд товарних груп, наприклад транспортних засобів, механізмів і обладнання, у відносних показниках вказує на значне ускладнення доступу РФ до товарів, пов’язаних з виробництвом продукції військового призначення.

“Росія фактично наближається до принизливої ролі сателіту Китаю”

Сподівання ж РФ використати КНР в якості повноцінної заміни Заходу в технологічному плані, навряд чи справдяться. Адже відомі китайські компанії побоюються втратити доступ до значно більш прибуткових ринків, аніж російський. Тобто, Росія фактично наближається до принизливої ролі сателіту Китаю, щонайменш у торгівельно-економічній сфері. Китай же, вочевидь, навіть зацікавлений у тому, щоб українсько-російська війна тривала ще певний час. Адже це посилює залежність Москви та одночасно підвищує роль Пекіну у світовій політиці.

Однак, це проблеми РФ, що явно втратила здібність тверезої оцінки подій, які відбуваються на міжнародній арені. Нам же, в Україні, вочевидь буде корисним досвід Фінляндії, яка попри песимістичні прогнози, здається все ж таки має пережити прийдешню зиму. Маємо пережити її й ми.

“Ми продовжуємо потерпати від тридцятирічної залежності від РФ в енергетичній та інфраструктурній сферах”

На жаль, ми продовжуємо потерпати від тридцятирічної залежності від РФ в енергетичній та інфраструктурній сферах. А скільки ж часу було втрачено на багаторічні дискусії щодо диверсифікацій постачання енергоносіїв або альтернативних транспортних маршрутів? І лише нещодавно, після 24 лютого, почався якийсь реальний рух на даних напрямах. Сподіваємось, згодом він набуде ознак дійсної системності.

Тим часом, після відчутних невдач на фронті Росія намагається і намагатиметься нав’язати нам війну на виснаження. Розраховуючи, що постійні атаки на енергетичну інфраструктуру врешті-решт призведуть до економічного колапсу, ще одної хвилі біженців і змусять Україну до якихось дипломатичних кроків. Не випадково, з Москви чи не щоденно лунають облудні заклики до якихось перемовин, щоправда “з урахуванням реалій, що складаються на даний момент.”

Автор: Голова правління неурядової організації «Майдан закордонних справ», член політради партії «Сила та Честь» Олег Бєлоколос.

Джерело: Gazeta.ua