Ігор СМЕШКО: Дві світові війни  уже були  попередженням, а фантом третьої – ще досі не зникає

Доповідь президента Центру стратегічних досліджень і аналізу на конференції «Національні стратегії в епоху глобальних трансформацій» і «Глобальна криза – нова роль національної стратегії та урядів», організованій і проведеній Національним інститутом стратегічних досліджень 30 березня 2012 року з нагоди 20-ої річниці створення інституту.

«Шановні колеги, гості, присутні!

Загальновідомим є те, що з того самого часу, коли з’явилися на планеті Земля різні цивілізації людей, існує і процес їхньої трансформації, а також спроби кожної з них поширити свій вплив на інші народи і цивілізації.

По-суті, цей процес є боротьбою двох протилежностей: намаганням домінувати і, разом з тим, дуже повільною, але поступовою взаємною інтеграцією.

Неминучі кризи – як наслідок цієї боротьби – і раніше впливали на темпи і якість розвитку людства.

Але ніколи раніше кризи в розвитку окремих цивілізацій не мали такого глобального характеру, системної залежності народів і не ставили на карту питання виживання людства, в цілому.

Характерним є і те, що глибина інтеграції окремих цивілізацій, уніфікація форм державного управління, релігійних поглядів і суспільної моралі, притаманні цивілізації, а головне – вдосконалення духовних якостей і моральних цінностей окремої особистості, – завжди відставали від темпів науково-технічного прогресу.

Навіть після багатьох тисячоліть розвитку людської цивілізації відмінність між світоглядами та соціально-економічна нерівність між різними народами планети – залишаються вкрай разючими.

Водночас ХХІ століття характерне, на мою думку, перш за все тим, що внутрішня природа окремої людини, яка мало в чому змінилася, зіштовхується в наші часи із тим фактом, що контроль за ресурсною та фінансово-економічною базою планети, від яких залежить життя і доля мільярдів її населення – усе більше концентруються у руках кількох сотень найзаможніших сімей світу.

Сімей, які паралельно концентрують у своїх руках і контроль над глобалізованими засобами масової інформації. А це надає їм, крім іншого, можливість формувати і маніпулювати масовою свідомістю цілих народів.

Водночас, за своєю справжньою внутрішньою природою і культурою, а також за спокусами і загальнолюдськими слабкостями, прихованими, як правило, від самих народів, ці сім’ї мало чим відрізняються від володарів світу минулого. Як наприклад, спокуса грошима і владою над людьми.

Але, чому ж глобальні конфлікти між народами, навіть у недалекому минулому, не загрожували катастрофою і закінченням історії людства? Адже дві світові війни вже були попередженням, а фантом третьої – ще й досі не зникає?

По-перше, тому що усі попередні конфлікти відбувалися між народами, які, на щастя, не мали у своєму розпорядженні зброї масового знищення;

По-друге, тому, що перші плоди науково-технічної революції, пов’язані із такою зброєю, з’явилися спочатку в країнах з демократичною формою правління.

По-третє, тому, що невдовзі аналог подібної зброї з’явився і в колишньому СРСР, зруйнувавши таким чином монополію на володіння нею однією державою.

Останній фактор, на жаль, залишається недооціненим і досі.

Хоча – і другий фактор відіграв дуже важливу роль, тому що якби ця зброя з’явилася спочатку в руках диктаторів, наприклад, фашистської Німеччини – доля людства могла б бути іншою.

Але фактом залишається і те, що демократія у Сполучених Штатах Америки, зразка 1945 року, – не запобігла використанню проти Японії цієї нелюдської, по суті, зброї.

З іншого боку, саме ця форма державного управління – з урахуванням того, що, як правило, в чинних демократіях:

– де функціонують три незалежних гілки влади;

–  де над ними є певний контроль громадянського суспільства;

–  де існують, хоча б відносно, незалежні від уряду ЗМІ;

– – де існує опозиція, і, як наслідок, процес прийняття державних рішень має формально збалансований та об’єктивно більш виважений, ніж у авторитарних режимах, характер, дала людству можливість принаймні виграти час для ліквідації загрозливої (у ядерному сенсі) для його існування однополярної системи устрою світу.

У подальшому, за біполярної системи устрою світу, під час «холодної війни», – це не залишило шансу навіть яструбам усереднені урядів наймогутніших держав уявити собі можливість легкої перемоги над супротивником. Саме наявність цих обставин і підтримувала донедавна стратегічний баланс у світі.

Але чому у наші дні навіть найбільш визначальна – в плані успіхів у світовому науково-технічному прогресі та у розробці теорії і практики діючої демократії – євроатлантична цивілізація має усі ознаки системної кризи?

Чому, наприклад, інші народи світу – азійські, арабські, африканські – так охоче прагнуть долучитись до плодів євроатлантичного науково-технічного прогресу, і водночас вкрай вороже ставляться до нав’язування їм силою євроатлантичних форм демократії?

А тому, що кожний народ і кожна цивілізація мають свій власний історичний шлях, самобутню долю і право на власну філософію і мораль.

А також – на свій власний шлях до Бога.

По-перше, давайте визначимося – що ж собою уявляє і з чого складається євроатлантична цивілізація, одним із найцінніших плодів розвитку якої виявилася демократія.

На мою думку, вона ґрунтується на трьох основних компонентах, якщо хочете – на трьох основних китах:

– по-перше, – на основах культури і філософії стародавньої Греції;

– по-друге, – на теорії і практиці державотворення і основах правової культури стародавнього Риму;

– і, нарешті, по-третє, – на основах християнської моралі і релігії.

У подальшому прогрес цієї цивілізації до сучасних форм євроатлантичних демократій важко уявити собі, також, без вирішального впливу на неї епох європейського Ренесансу, Реформації та буржуазних революцій XVII‑XIX століть.

У правовому плані – без Магдебурзького права та Громадянського Кодексу Наполеона.

В економічному плані – без еволюційної і мирної, під жахом експропріації на зразок російської революції 1917 року, трансформації первинного «хижого» європейського капіталізму XIX століття у сучасні форми соціально-орієнтованих ринкових економік, із гнучким державним регулюванням і активною роллю в них середнього класу.

Але чи не вирішальним, на мою думку, чинником, який стимулював прогрес у появі сучасних форм демократії та сучасних форм ринкової економіки країн Заходу було те, що він стимулювався, від початку ХХ століття, жорстким змаганням і протистоянням проти світової комуністичної системи. Ціною питання було існування – або однієї системи, або іншої.

Саме боротьба цих двох протилежностей спонукала Захід постійно вдосконалювати свою модель економічного і політичного розвитку для забезпечення внутрішньої стабільності і підтримки своїми суспільствами дій своїх урядів – з метою перемогти в економічному, політичному і оборонному змаганні проти СРСР.

Розпад СРСР і перемога Заходу в «холодній війні», схоже, зіграли із самими переможцями злий жарт. Вони призвели до гальмування процесів вдосконалення форм державного і економічного управління у країнах Заходу. А також – до спокуси підтримувати високі соціальні стандарти життя у своїх країнах за рахунок інших…

Але де ж місце України у цих процесах глобальних трансформацій та кризових явищ у сьогоденному світі?

На мою думку – там, де вона знаходиться. У центрі Європи. У загальноєвропейській, євроатлантичній цивілізації – навіть попри те, що та потерпає сьогодні серйозну кризу. Перш за все, демографічну, та кризу моральних цінностей.

За неофіційною статистикою на Земній кулі взагалі залишилось у наші дні – не більше 10 відсотків білої раси!

Стара Європа, не розуміючи цього сама, потребує сьогодні нашої допомоги не менше, ніж ми потребуємо від неї. Будь-які спроби наших шановних і поважних за віком європейських родичів спочити на лаврах як рантьє за рахунок минулих світових досягнень своїх батьків і пращурів – є дуже небезпечною ілюзією. Яскравим прикладом цього є економічна криза Греції, економічні проблеми Італії і Іспанії, а також – соціально-демографічні проблеми Британії, Франції і Німеччини.

Штучно законсервувати третій світ у якості сировинного придатка і джерела дешевої робочої сили, а також кардинально зупинити міграцію з найбідніших країн світу у найбагатші – це все одно, що спробувати відмінити закон земного тяжіння. А спроби отримати контроль над стратегічними ресурсами під гаслом розповсюдження європейських форм демократії у світі – можуть викликати зворотну, асиметричну силову реакцію…

Думаю, що взагалі настав час перенести у архіви стереотипи часів «холодної війни». Особливо – про поділ Європи на Захід і Схід. У наші дні проглядаються елементи потенційного світового конфлікту не по лінії Схід ‑ Захід, а, скоріше, по лінії  бідний Південь – багата Північ.

Слов’янські народи Європи взагалі залишилися останнім резервом євроатлантичної цивілізації – з величезним потенціалом внутрішньої Християнської моралі і щирим бажанням його реалізувати, на користь усьому Світові.

Отже, національною стратегією розвитку України, в наші дні, може бути тільки одна – побудова в країні розвинутої і чинної форми європейської демократії. Із ринковою, соціально-орієнтованою економікою, потужним середнім класом і розвинутим громадянським суспільством. З обмеженим державним регулюванням стратегічно важливих галузей промисловості і сільського господарства та збереженням власного оборонного потенціалу.

Тільки це зможе дати нам і сильну державу, і сильну економіку, і заможне суспільство. А головне – щасливих і вільних громадян у нашій державі, здатних і мотивованих на її захист, у разі небезпеки.

Тому що без наявності у країні потужного середнього класу, активного громадянського суспільства і незалежних гілок влади, які перебувають під контролем суспільства, – немає вільного громадянина держави. А без нього – справжня демократія існувати не може.

Батькові «Декларації про незалежність Північної Америки» Томасу Джефферсону приписують наступний вислів: «Дійсна незалежність, свобода і демократія – це не іграшка, яку дарують дітям. Це дуже серйозна річ, якою можуть користуватися лише високоосвічені, сильні та мужні люди. Для яких особиста гідність – є найвідважнішою рисою людського життя».

І, навпаки, світовий досвід беззаперечно свідчить – лише діюча демократія дає приклади найвищих стандартів якості життя, забезпечення прав і свобод її громадян та їхньої безпеки, як всередині держави, так і ззовні.

Іншого шляху у нас просто немає!

А ще – це історичний шанс для України стати сполучним ланцюгом і донором, а також, нарешті, активним політичним гравцем у побудові нового безпекового простору.

Тим самим – долучитись до завершення процесу об’єднання Європи і Євроатлантики та зробити свій історичний внесок у продовження мирного і еволюційного процесу взаємопроникнення і поступової інтеграції цивілізацій Світу».

#Смешко #історія #Європа #НІСД #